А гроші зовсім не "під ліхтарем"

Семенченко О. А гроші зовсім не "під ліхтарем" // Президентський вісник . . 7 декабря 2001 (№ №49-50) . С. 12

Відповідь населення, яке користується житлово-комунальними послугами, на практику встановлення цін і тарифів ? майже 7 млрд. грн. боргу. Така сума склалася з індивідуальних ?внесків? багатьох мешканців. Нині вони вже пікетують і мітингують по містах і в столиці. На їхньому боці виступають деякі політичні сили та громадські об'єднання. Назріває ситуація, схожа на ту, яку колись один із класиків характеризував словами ? ?низи не можуть?.

Починаючи з жовтня 1994 p., вартість житлово-комунальних послуг невпинно зростає. Якщо раніше середня українська сім'я витрачала на їх оплату не більше 4% свого доходу, то тепер - майже 20%. Подальше підвищення тарифів не може не тривожити, бо вже й зараз перетнуто межу реальної платоспроможності основної частини населення.

Маємо сумну статистику: до категорії бідних в Україні віднесено майже 28% громадян, до найбідніших - 14,2%. Разом -це понад 20 млн. осіб. Найбільша частина сучасних незаможників мешкає у великих і середніх містах, тобто саме там, де є гострою проблема оплати житла. Переважна більшість малозабезпеченого населення (75,5%) - це родини з дітьми, а отже, у них розміри подушних нормативів відбирають більшу частину родинного бюджету. Не ліквідовано заборгованість перед працівниками із заробітної плати (3,4 млрд. грн.), із соціальної допомоги сім'ям із дітьми (11,2 млн. грн.). За житловими субсидіями протягом січня-вересня 2001 р. звернулося понад 2,5 млн. сімей.

Незважаючи на такі обставини, саме зараз відновились розмови про необхідність підвищення тарифів до рівня, завдяки якому покривалися б усі виробничі та нормативні технологічні витрати підприємств-постачальників енергії, палива, води й інших послуг. Звичайно, назріла модернізація підприємств галузі комунальних послуг неможлива без залучення серйозного інвестиційного капіталу, без змін у системі фінансування, тарифної політики та поступового переходу до самоокупності. Але ж можна віднайти цілком пристойні гроші й від енергоресурсозбережен-ня, як це вже підтверджено практикою впровадження відповідних технологій. Зокрема - зміною напряму грошових потоків від покриття перевитрат енергоресурсів до фінансування енергозберігаючих проектів. За словами голови правління енергосервісної компанії із Запоріжжя Василя Степаненка, по Запорізькій області обсяг таких потоків сягає 50 млн. грн. щорічно, а це ? гроші немалі.

Для масового розповсюдження вже існуючих технологічних рішень з енергозбереження керівникам різних рангів потрібно мати те, що тепер називають ?політичною волею?, а простіше - настійне бажання щось робити, прагнути до мети. У доповіді на семінарі ?Досвід вирішення проблем реформування комунальною господарства міст України? Василь Степаненко продемонстрував згасання подібного прагнення на щаблях виконавчої вертикалі.

1999 р. Президент України підписав Указ № 662 "Про заходи щодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами?, у якому було поставлено завдання за 5 років знизити енергозатрати на 25%, порівняно з базовим 1998 р. Згідно з указом, щорічна економія мала б становити 5%-6% або 125-159 млн. грн., бо енерговитрати бюджетної сфери становлять 2,5-3,0 млрд. грн. на рік. За п'ятирічку можна було б нагромадити 625-700 млн. грн. Для реалізації указу Мінфін та Мінекономіки мали б передбачати в бюджетах 2000-2004 pp. цільові витрати на суму 250-300 млн. грн. Уперше кошти призначено тільки з 2001 р. і тільки 25 млн., тобто в 5-6 разів менше від потреби. У відповідній постанові Кабінету Міністрів №2183 уже зовсім не згадувалося про кошти, які потрібно спершу витратити на втілення зберігаючих технологій, щоб потім мати економію. Розпорядження обласних адміністрацій були ще лаконічнішими: знижувати ліміти споживання на 5%-6% щороку.

За інформацією заступника голови Держкомітету України з енергозбереження Віктора Жовтянського, вкладені в нові проекти кошти дійсно забезпечують подальшу економію. Внаслідок подвоєння загального обсягу бюджетного фінансування, за рахунок додатково залучених комітетом коштів, одержано річний економічний ефект: 67 млн. грн. Результат: обсяги економії, навіть за умови незалучення в подальшому ще й новітніх розробок, щорічно приростатимуть кратно цим мільйонам.

Тож чи варто знову навантажувати нашого комунального споживача фінансовими проблемами цілої галузі? Може, її керівництво перестане шукати гроші ?під ліхтарем?, а звернеться туди, де вони лежать?