Якісні комунальні послуги - ознака цивілізованості держави

Семчук Г. Якісні комунальні послуги - ознака цивілізованості держави : [Розмова з головою Державного комітету з питань житлово-комунального господарства Семчуком Г. / Записала Бородюк Н.] // Урядовий кур'єр . 2002. 2 августа 2002. (№140) . C.5

Нині не так вже й багато наших громадян згадують дешевизну комунальних платежів у минулому столітті. Все-таки десятиріччя нового життя змусило об'єктивніше дивитися на реалії. Інша справа, що не всі адекватно сприймають їх, особливо, коли доводиться розраховуватися за надані комунальниками послуги.

Важко уявити, але заборгованість населення та юридичних осіб перед цією сферою становить 8,49 млрд. гривень. Тим часом комунальникам доводиться підтримувати в належному стані близько 10,4 млн. будинків, системи централізованого водопостачання та каналізації, якими відповідно користуються понад 70 відсотків населення країни.

На утриманні міських управлінь житлово-комунального господарства перебуває понад 3700 мостів та шляхопроводів, а протяжність вулично-дорожньої мережі досягла майже 80 тис. км. І це далеко не повний перелік об'єктів, що знаходяться на балансі підприємств житлово-комунального господарства.

За рахунок яких ресурсів таке складне господарство, незважаючи на труднощі, функціонує? З таким запитанням редакція звернулася до голови нещодавно відновленого Державного комітету з питань житлово-комунального господарства Григорія СЕМЧУКА.



? Хоч як прикро, проте більшість підприємств галузі працюють фактично за рахунок тих ресурсних можливостей, які були накопичені в часи перебування в загальнодержавній власності, а отже фінансувалися з бюджетної кишені. Не можна твердити, що така політика однозначно позитивна. Хоча б тому, що галузь розвивалася екстенсивним шляхом.

Під час переходу держави до ринкової системи функціонування економіки бюджетне фінансування практично припинилося. Саме тоді були проголошені основні принципи реформи галузі: демонополізація, роздержавлення, енергозбереження, нова тарифна політика та форми управління. Проте вся реформа звелася тільки до підвищення цін на послуги.

Відсутність комплексного підходу до запровадження ринкових відносин, недосконалість нормативно-правової бази та непослідовність у прийнятті рішень, неналежна увага керівників міст і областей до цієї справи, а головне ? відсутність інституційних перетворень призвели до нинішнього кризового стану галузі.



? І все-таки певні спроби щось змінити були. Яким чином це позначилося на нинішній ситуації?

? З прийняттям Конституції України та закону про місцеве самоврядування розпочато приватизацію житла, передачу в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури. Цей процес не завершено, але вже нині видно, що йому заважає нечітке законодавче розмежування повноважень органів виконавчої влади різного рівня.

Скажімо, до функцій обласних держадміністрацій віднесено контроль за комунальним обслуговуванням населення, регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги тощо.

Водночас багато управлінь водопровідно-каналізаційного господарства та теплокомуненерго передані в комунальну власність територіальних громад, відтак, облдержадміністрації не мають важелів впливу на них. Щоправда, і відповідальності перед споживачами також.

Законом про місцеве самоврядування обов'язок забезпечувати жителів житловими та комунальними послугами покладено на міські, селищні та сільські ради. Їм же надані функції управління майном.

Зазначу й таке. У складі житлово-комунального господарства дві галузі є природними монополістами ? централізоване водопостачання та водовідведення і централізоване постачання теплової енергії. Законодавством встановлено порядок ліцензування діяльності суб'єктів природних монополій, відпрацьовується нормативно-методичне забезпечення формування тарифів.

Однак, в жодному нормативному акті не визначено, що таке регулювання, який орган, що і як саме повинен робити в процесі регулювання. Прикладом такої невизначеності є наявність у двох законах - про місцеві державні адміністрації та місцеве самоврядування ? положень щодо регулювання та встановлення тарифів на комунальні послуги, а також визначення і встановлення норм їх споживання та контролю за дотриманням.

На практиці це викликає подвійні трактування ? що таке регулювання і який стосунок мають обласні адміністрації до підприємств, що належать містам? Адже міські органи влади несуть відповідальність за якісне надання послуг мешканцям та належну експлуатацію майна. Саме з міського бюджету інвестується розвиток комунальної інфраструктури.

На нашу думку, тарифи для споживачів повинні затверджувати міськради, а тарифи приватних підприємств можуть погоджуватися з облдержадміністраціями.

Не можна обійти увагою і таку проблему, яка спостерігається останнім часом, коли міські, селищні ради приймають рішення щодо вилучення із загальних систем водопровідно-каналізаційних комплексів окремих мереж і споруд і передачі їх в управління новостворюваним підприємствам.

Це стосується і підприємств комунальної теплоенергетики. Однією з причин цього є ліквідація обласних структур управління. Підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, теплопостачальні підприємства малих міст залишаються без допомоги потужної виробничої бази, яка будувалася та розвивалася відповідно до потреб області.

Тим часом розвинені країни обрали шлях міжмуніципальних та надмуніципальних об'єднань, що діють на різних рівнях, тобто великих регіональних компаній під контролем держави та місцевих органів виконавчої влади відповідно до їх повноважень у галузі комунального обслуговування.

Наведу тільки одну перевагу такої централізації у нас, пов'язану із значним коливанням тарифів на комунальні послуги навіть у близько розташованих населених пунктах. При цьому, як правило, тариф в обласному центрі нижчий, ніж в містах і селищах області. При самостійному функціонуванні собівартість послуг з водопостачання в Одесі для населення становила 0,45 грн./м3, а в малих населених пунктах області в межах 0,51 грн.? 1,71грн. При об'єднанні собівартість послуг становить 0,48 грн.



? Хоч як би там було, але комунальні підприємства дедалі впевненіше почуваються в ринковому середовищі, намагаються будувати свою роботу на основі договірних відносин.

? На жаль, таких договорів немає між міською владою та підпорядкованими і підзвітними їм комунальними підприємствами. А це зумовлює досить значний політичний вплив на підприємства, втручання в їх господарську діяльність. Особливо це проявляється в питанні встановлення тарифів. Тому особливого схвалення заслуговують перші спроби покласти відносини між власниками підприємств та комунальниками в договірну площину. Вже укладено перші договори такого типу в Луцьку та Хмельницькому, основою яких став Типовий договір, розроблений експертами фірми ПАДКО в рамках проекту ?Тарифна реформа та реструктуризація комунальних підприємств?.

Вже зроблено перші кроки на шляху до запровадження договірних відносин між виробниками, постачальниками послуг та споживачами. Зокрема затверджені правила надання послуг водо-, теплопостачання та водовідведення. Однак нововведення з великими складнощами пробивають собі дорогу.

Передусім тому, що сторони не впевнені в тому, чи зможуть вони дотримуватися взятих на себе зобов'язань. На заваді поки що недосяжні стандарти якості послуг, низька платоспроможність споживачів, і головне ? юридично невизначена роль так званих виконавців послуг. Адже вони фактично не виробляють і не надають послугу, а лише обслуговують внутрішньобудинкові мережі. От якби вони стали повноправними та дієвими представниками власника, тобто міськради, тоді затверджена схема працювала б ефективно. Поки що в багатьох містах комунальні підприємства укладають договори із споживачами напряму.



? Відомо, що залучити інвестиції в комунальну галузь практично неможливо передусім через її фінансову нестабільність.

? Наші фінансові проблеми добре відомі всім. Кредиторська заборгованість підприємств сягнула 8,13 млрд. грн. Дебіторська заборгованість не менша ? 8,49 млрд. .грн., що майже в 1,5 раза перевищує річну вартість всіх комунальних послуг. Найбільшим боржником за спожиті послуги е населення, яке заборгувало житлово-комунальним підприємствам 7,6 млрд. грн.

Великих фінансових втрат галузь зазнає до цього часу через систему фінансування пільг, які значною мірою надаються державою за рахунок підприємств житлово-комунального господарства.

Протягом багатьох років всі підприємства галузі практично є збитковими. Така тенденція негативно впливає на технічний стан основних фондів підприємств житлово-комунального господарства та міського електротранспорту, на якість комунальних послуг.

Обсяги повністю амортизованих основних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання, водовідведення, міського електротранспорту, систем сміттєпереробки в 1,5-2 рази більші, ніж у будь-якій іншій галузі. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство. Планово-попереджувальний ремонт поступився місцем аварійно-відбудовним роботам, витрати на які майже втричі вищі.

Постійно погіршується стан житлового фонду. Нині близько 40 тис. будинків належать до категорії старих та аварійних. Кожний третій будинок потребує капітального або поточного ремонту.



? Зрозуміло, такі цифри і факти незайве знати всім. Тим часом, споживачам комунальних послуг, а отже всім українським громадянам передусім хотілося б почути, якими заходами держава планує виводити галузь із кризового стану?

? Слід зазначити, що останнім часом відбулися істотні зміни в розумінні суспільством важливості і невідкладності широкомасштабної реформи житлово-комунального господарства. Це відображено в президентському указі щодо прискорення реформування житлово-комунального господарства, а постановою Кабміну схвалено Програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та на період до 2010 року.

Зроблено ще один крок, який свідчить про серйозну налаштованість на проведення реформи в галузі, ? відтворення Державного комітету з питань житлово-комунального господарства.

Якою ми бачимо стратегічну мету та основні завдання підвищення ефективності роботи житлово-комунального господарства України? Успішне проведення реформи і забезпечення стабільного функціонування системи житлово-комунальних послуг потребує координації дій з боку законодавчого органу, державних органів виконавчої влади, облдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, комунальних і приватних підприємств, споживачів комунальних послуг. Тобто реформа повинна проходити на трьох рівнях.

Якщо її не підтримають на місцях ? вона залишиться на папері, а отже через кілька років не буде і комунального господарства.

Необхідність реформи повинен усвідомити кожний житель України. А це означає, що така ситуація, як у Луцьку, де тарифи на тепло-, водопостачання, квартирну плату забезпечують повне відшкодування витрат, має бути скрізь. До речі, це область, де середня заробітна плата нижча, ніж у більшості інших.

Нагальною є потреба посилення ролі обласних управлінь житлово-комунального господарства для забезпечення реалізації програми реформування.

Але передусім Держкомітет планує створити законодавче підґрунтя, яким керуватиметься в своїй роботі житлово-комунальне господарство.

Розробляється система індикаторів визначення рівня ефективності діяльності підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, що дасть змогу поширити практику застосування договірних відносин у галузі.

Вже розроблені стратегічні цілі, базові принципи їх досягнення та основні заходи реалізації. Зокрема, Держкомітет за два роки планує стабілізувати ситуацію в галузі та підготувати основу для фінансового оздоровлення підприємств.

Насамкінець хочу зазначити, що проведення повномасштабної реформи галузі неможливе без підтримки передусім місцевої влади та всіх громадян України.