Львівські дворики

Худицький В. Львівські дворики Строительство и реконструкция 22 июля 2003 (№ 7) С. 45

Мовою архіїекторів дворик — невеликий замкнений простір, який у жодному разі не слід плутати із подвір'ям. Подвір'я переважно розташовані на периферії міста, тобто біля садибного типу будинків.



Пересічні ж громадяни двір розуміють як місце, куди зазвичай чужі не заходять. Саме із двором у нас пов'язані чи не найдорожчі дитячі та юнацькі спогади.

Ще ціннішою є пам'ять історичних дворових просторів. Особливо багатим на дворики є місто Львів. Завдяки тому, що в останні десятиліття нове житлове будівництво велося у нових мікрорайонах і мало торкалося історичної забудови, місту вдалося зберегти свої пам'ятки у їх первозданному вигляді. Дуже цінною, на думку фахівців, є перша планувальна забудова міста, сформована у XIV-XV ст. Забудова парцелі (земельних ділянок) середньовічного міста складалася із головної кам'яниці та бічних флігелів. Таке планування було зумовлене великою вартістю землі. Дуже часто зв'язок головного будинку з тильною офіциною (флігелем) здійснювався через дерев'яні галереї на кам'яних кронштейнах.

Найбільших змін місто зазнало після пожежі 1527 року, яка зруйнувала дуже багато будинків. Відбудований пізніше Львів вже був і зовсім іншим. Як свідчать окремі пам'ятки, зокрема, межова стіна готичної кладки висотою в 10 метрів будинку Бандінеллі, розташованого на площі Ринок, до цієї пожежі можна було говорити про готичний Львів. Чимало кам'яних споруд впали разом із дерев'яними перекриттями під час пожежі. А вже після цього кам'яниці почали відбу-- довувати разом із кам'яними склепіннями.

Дворики в давнину

Людям властиво ідеалізувати минуле. Прийнято вважати, що колись історична частина міста, у тому числі І львівські дворики, являла собою ледве не райську картину: суцільні зелені насадження, рідкісні екзотичні дерева, квітники, лавочки, альтанки... Як вважає Лідія Горницька, керівник архітектурно-реставраційних майстерень інституту В«Укрзахідпро-ектреставраціїВ», ця уява є збагаченою. У давнину все було значно простіше і прозаїчніше. У центральній частині Львова ^завжди відчували брак землі, а тому маленькі її клаптики біля будинку завжди інтенсивно використовували у господарських цілях. У головному будинку часто розміщалася торгівля, або, як нині кажуть, офіси. І тут же жили господарі. У дворах прали білизну, доглядали дітей, тримали худобу, а якщо ще залишався вільний клаптик — вирощували городину. Словом, тут буяло життя.

Заможні власники будинків могли собі дозволити розкіш. У кінці XIX початку XX століть у Львові, який на той час перебував у складі спочатку Австро-Угорщини, а пізніше Польщі і територіальне належав до Європи, вміли будувати і мали для цього кращі фінансові можливості. Тут особливо великого значення надавали декоративному оздобленню будинків та ландшафту.

За дослідженнями Оксани Оленкж, асистентки кафедри екології ландшафтної архітектури ЛДУ В«Лісотехнічний університетВ», кафедри художніх основ та історії архітектури ДУ В«Львівська політехнікаВ», тодішні львів'яни справді любили озеленювати свої будинки. Обов'язковими були бузина, бузок, фурзія. У деяких подвір'ях найбільш заможн.ях господарів можна було зустріти скульптурні вироби: гарні декоративні умивальнички, маленькі фонтанчики-водоймочки, кам'яні лавки тощо.

Надзвичайно цікаві старовинні тераси, які виходили у сад. Найкращі композиціїІ садів й зараз можна побачити у районі В«СофмвкиВ», що поблизу вулиці Франка. Ще й понині там збереглася колосальна колекція магнолій, різних декоративних чагарників. А зберегла цю красу російська еліта, яка мешкає у Львові. Елементи малої архітектури можна побачити і на вулиці Франка та Гіпсовій — кам'яні басейни, в яких можна було навіть скупатися.

У дворах були модними дерев'яні альтанки. До речі, деякі із зразків можна побачити на вулиці Антоновича, Франка, Драгоманова. Оскільки у Львові проживало декілька національних общин, то у оформленні будинків та дворів були свої особливості, які можна побачити і нині. Національні відмінності відображалися як у архітектурному декорі, так і у окремих деталях. Найчастіше це можна спостерігати на під'їздах будинків, сходах, воротах та дверях, які вели у двори (вул. Сербська, Руська, Вірменська, площа Ринок).

Колись за містом доглядали...

Золотим часом для міста був XVIII та початок XX ст. В архітектурі панував функціоналізм і всі частини забудови продумувалися до найменших дрібниць (подача води, зв'язок квітника з фасадом будинку, тощо). Про старі традиції й сьогодні нагадують деякі із споруд по вулиці Гвардійській, де вхід до будинку тісно зав'язаний із палісадником у єдину композицію. Кілька будинків, виконаних у дусі функціоналізму разом із садами збереглися по вулиці Франка. Архітектори тісно співпрацювали з ландшафтними архітекторами. А керувало усіма погодженнями наявне при міській раді так зване В«огрудніче бюроВ», де працювала спілка людей, які слідкували за влаштуванням правил забудови. Кожен двір, кожен окремий елемент — паркан, хвіртка, форма ліхтарів і навіть смітників повинні були відповідати встановленим розмірам. Є навіть архівна справа, де вказано, які рослини і на якій відстані одна від одної мали право висаджувати міщани. Для прикладу, висота паркана не могла перевищувати 180 см, він не міг стояти близько від проїжджої частини дороги. До того ж існували положення, які регламентували правила розміщення вікон, дверей, вказували, у який бік вони повинні були відкриватися.

Руйнуватися дворики почали десь у кінці 50-х pp. Робилося це несвідомо, просто люди перестали доглядати за своїм містом, В«цінностіВ» нащадків вже нікому не були потрібні. Зелені насадження потроху дичавіли, а місто втрачало свою привабливість.

Потреба у впорядкуванні

В«Якщо уважно оглянути львівські дворики, — говорить Оксана Оленюк — тут можна знайти справжні перлини краси, вони мають різні форми планування, ландшафт, елементи оздоблення та малої архітектури. Під час таких пошуків було знайдено оригінальну скляну плитку із вакуумним наповненням, яка за сотню років існування не втратила свого первісного вигляду. Проте частіше у дворах можна знайти керамічне покриття, жовтого або гірчичного кольору. На щастя, дуже багато старовини елементів здалося зберегтиВ». Особливо цікавим, за її словами, є подвір'я у районі вулиці Котляревського, яку було спроектовано архітекторами — Левинським та Захарієвичем, як вулицю-сад.

Сьогодні спадщина львівських двориків у небезпеці. Приходять нові господарі, викуповують перші поверхи під офіси, магазини, і руйнують старе. Нині у стародавній частині міста немає жодного внутрішнього подвір'я, яке було б впорядковане так, як належить історичному середовищу. Маємо хіба що поодинокі приклади — зокрема, італійський дворик. Але й він повинен би був мати дещо інший вигляд. Якщо вже п'ємо каву в італійському дворику, то повинні б відчувати подих історії. Але цьому не сприяють сучасні столики, бари, прорубані входи у підвали — не з того вони часу, стилю.

Про те, що з історичними двориками щось потрібно робити, задумалися ще спеціалісти у 1974 році, коли готували документи в Кабінет міністрів для надання центральній частині Львова статусу історико-архітектурного заповідника. Колективом проектантів під керівництвом Андрія Новаківського було розроблено ряд пропозицій — ескізів, малюнків, у яких автори виклали своє бачення їх вигляду. Передбачалося відновлення старовинного замощення, освітлення та інших елементів благоустрою, надання їм своєрідної таємничості. Проте чимало задумів щодо впорядкування історичної забудови так і не було впроваджено у життя.

Утім, сказати, що місто не змінюється на краще, теж було б невірним. Відновлення Львова ведеться не тільки державним коштом, а й за гроші нових власників пам'яток. Але далеко не усі інвестори обтяжені відповідальністю за долю старовинних пам'яток. Захотіло керівництво львівського підприємства В«СвітанокВ» знести старий будинок готелю В«ДністерВ», розташований у кількох десятках метрів від Оперного театру — і знесли. А на його місці збудувати шестиповерховий будинок, який різко дисонує на фоні старої забудови проспекту Свободи, Ще один приклад такого підходу — реконструкція і пристосування кам'яниці на площі Ринок, 26, де нові власники влаштували еліт-магазин. Від старовинного інтер'єру будинку та двору не залишили навіть духу. Колись уздовж галерей внутрішніх офі-цин та межової стіни цей будинок мав прекрасні білокам'яні кронштейни датовані XVI-XVII ст. Нові власники, вочевидь, просто вивезли їх на сміттєзвалище. Тепер пам'ятка фактично втратила будь-яку цінність.

Такі ж будівельні метаморфози, звичайно без отримання дозволу, проведено й у сусідньому будинку (Ринок, 25). Спотворено й двір палацу єпископа по вулиці Вірменській. Новий власник будинку замінив вікна, двері, зробив нові кам'яні сходи, які порушили історичне середовище.

Плани відновлення

Як вважає Віталій Дубина, архітектор державного інституту, більшість із дворів не відповідають сучасним санітарним нормам. Переважно вони незначних розміри, no-суті, це інтер'єр, утворений навколишніми будинками. Двір міг мати й іншу форму, яка утворювалася за рахунок периметральної забудови кварталу. Усередині кварталів утворювався простір, який і служив його мешканцям двором. Умовно подвір'я можна класифікувати як чисто світлові колодязі (6 x 6 та 7 x 7 м), які забезпечували будинки, переважно допоміжні приміщення: кухні, ванні кімнати, туалети денним світлом. Нині двори мають найменше романтики, хоча їх і можна привести до ладу, благоустроїти. Але відпочивати там неможливо, бо це є колодязь.

Ще одна категорія — двори більших розмірів, які при малоповерховій забудові створюють ефект камерності, домашнього затишку. За своєю суттю, — вважає Віталій Дубина, — двір це ніби продовження інтер'єру квартири, будинку, своєрідний перехід від менших до більших просторів. Тобто тут "відбувається своєрідна ієрархія просторів. Двір — перехідний простір від вулиці де квартири. Але сьогодні цей простір у небезпеці. Головна причина руйнацій історичної забудови — відсутність нормальних інженерних мереж, каналізації. Люди, які тут проживають, повинні жити у нормальних умовах, з усіма вигодами. Але ці вигоди не повинні шкодити пам'яткам, які занесено до списку ЮНЕСКО.

Окрім благоустрою львівські дворики потребують ще й санації. Там є багато різних господарських приміщень, які набудували у різні часи — прибудови, гаражі, складські приміщення тощо, які треба виносити з території.

У такому історичному місті, як Львів, можна застосовувати сучасні технології, матеріали. Але це треба робити дуже вміло і обережно. В історичних двориках могли б бути влаштовані кав'ярні, офіси фірм тощо. Але коли йшла приватизація житлових будинків, розташованих у історичній частині міста, ніхто не думав про те, що цей процес треба поєднати із законом про охорону пам'яток. Тепер, коли усі ці частини будинку отримали своїх власників, багатьом із них байдуже, що до збереження історичного середовища.