Класифікація будівельних матеріалів за показниками пожежної небезпеки згідно з ДБН В.1.1-7-2002

Харченко І. Новак С. Довбиш А. Класифікація будівельних матеріалів за показниками пожежної небезпеки згідно з ДБН В.1.1-7-2002 // Будмайстер. 2003 . №8. C. 34-35

Наказом Держбуду України від 03.12.2002 р. № 88 на заміну СНиП 2.01.02-85* прийняті ДБН В.1.1-7-2002 ?Пожежна безпека об'єктів будівництва?, які набувають чинності з 01.05.2003 р. На відміну від діючих зараз в Україні нормативних документів з питань пожежної безпеки у будівництві, де галузь застосування оздоблювальних матеріалів визначається практично за одним показником - горючістю, ДБН В. 1.1-7-2002 встановлено пожежно-технічну класифікацю матеріалів за п'ятьма показниками: горючістю, займистістю, поширенням полум'я по поверхні, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння.

Класифікація будівельних матеріалів за горючістю

За горючістю будівельні матеріали поділяють на негорючі (НГ) та горючі (Г). Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують. Горючі будівельні матеріали поділяють на чотири групи:

Г1 - низької горючості;

Г2 - помірної горючості;

Г3 - середньої горючості;

Г4 - підвищеної горючості.

Методи випробувань будівельних матеріалів на негорючість та горючість (відповідно метод І і метод II), а також класифікацію їх за групами горючості встановлено міждержавним стандартом ДСТУ Б В.2.7-19-95 (ГОСТ 30244-94) [1], що введений на заміну стандартам СЭВ 382-76 і СЭВ 2437-80.

Метод І ДСТУ Б В.2.7-19-95 застосовують для однорідних матеріалів. Для шаруватих матеріалів цей метод може використовуватись як оцінювальний. В цьому випадку випробування проводять для кожного шару, що складає матеріал. До однорідних матеріалів належать матеріали, які складаються із однієї речовини або рівномірно розподіленої суміші різних речовин (наприклад, деревина, деревостружкові плити, пінопласти, полістиролбетон). До шаруватих матеріалів належать матеріали, які виготовлені з двох і більше шарів однорідних матеріалів (наприклад, гіпсокартонні листи, паперово-шаруваті пластики, однорідні матеріали з вогнезахисною обробкою). Суть методу полягає у створенні стабілізованого температурного режиму у трубчастій печі в діапазоні 745 - 755 ?С, введенні зразка у піч та утриманні його до досягнення температурної рівноваги у печі, на поверхні та всередині зразка. Зміну температури розраховують як різницю (Dt) між максимальною та кінцевою температурами за даними термоелектричних перетворювачів (термопар) у печі, на поверхні та всередині зразка.

За результатами випробувань будівельні матеріали належать до негорючих за таких умов:

- середнє арифметичне значення зміни температури у печі не перевищує 50 ?С;

- середнє арифметичне значення втрати маси зразків не перевищує 50% від їх початкової маси;

- середнє арифметичне значення тривалості стійкого полум'яного горіння зразків не перевищує 10 с.

Метод II ДСТУ Б В.2.7-19-95 застосовують для всіх однорідних та шаруватих будівельних матеріалів, у тому числі таких, що застосовуються як оздоблювальні і облицювальні, а також лакофарбових покриттів.

Суть методу полягає у введенні зразків, що закріплені в тримачі до камери згоряння, дії на зразки полум'я від джерела запалювання з заданими параметрами (фіксована витрата газу та повітря) протягом 10 хвилин. Під час випробувань визначаються температура димових газів, тривалість самостійного горіння і ступінь пошкодження зразків за довжиною і масою. Класифікація горючих будівельних матеріалів наведена в таблиці 1.

Таблиця 1. Класифікація Горючих будівельних матеріалів згідно з ДСТУ Б.В.2.7. -19-95

Група горючості матеріалів

Параметри горючості

Температура димових газів t, ?С

Ступінь пошкодження за довжиною, SL,%

Ступінь пошкодження за масою, Sm,%

Тривалість самостійного горіння, Фсг,с

Г1