Новые технологии пожарных извещателей от фирмы BOSCH

Пожежна небезпека покрівельних матеріалів

Довговічність і належний стан житлових, суспільних, промислових, сільськогосподарських та інших будівель значною мірою залежать від покрівлі. Від якості покрівельних матеріалів залежить і безпека людей. Аналіз статистики пожеж за 2001 рік показав, що у 2483 випадках вони траплялися саме на покрівлі та дахівках. Внаслідок цих пожеж загинула 21 людина, прямі збитки від них склали 3 млн. 674 тис. гривень, а непрямі - 6 млн. 833 тис. гривень.

Саме тому все більше уваги приділяється забезпеченню якості покрівельних матеріалів, які виробляються в Україні або завозяться на її територію. В 2000 році було введено в дію новий міждержавний стандарт ДСТУ Б В.2.7-101-2000 (ГОСТ 30547-97) ?Будівельні матеріали. Матеріали рулонні покрівельні та гідроізоляційні. Загальні технічні умови?. А в 2001 році прийнято новий міждержавний стандарт ДСТУ Б В.2.7-108-2001 (ГОСТ 30693-2000) ?Будівельні матеріали. Мастики покрівельні та гідроізоляційні. Загальні технічні умови?.

Відповідно до вимог цих стандартів, зокрема, в частині встановлених вимог безпеки для покрівельних і гідроізоляційних рулонних матеріалів та мастик, у нормативному документі на кожний конкретний вид матеріалу мають визначатися такі показники пожежної небезпеки, як група горючості, група поширення полум'я та група займистості.

Для рулонних гідроізоляційних і пароізоляційних матеріалів завтовшки менше 0,2 см показники пожежної небезпеки допускається не визначати. Організація-виробник або розробник покрівельного матеріалу може заявити в нормативному документі граничні значення окремих або всіх показників пожежної небезпеки (найбільш небезпечні: група горючості - Г4, ступінь поширення полум'я - РП4, група займистості - ВЗ) без підтвердження випробуваннями.

На жаль, цими стандартами не регламентуються вимоги безпеки для плоских та хвилястих листових покрівельних матеріалів або черепиці. Окрім того, вони стосуються тільки горизонтально розташованої покрівлі. Пожежонебезпека покрівлі, що розташовується під нахилом до горизонту, значно збільшується. Вищенаведені випробування не дають повного уявлення про небезпеку похилої покрівлі. Тому в УкрНДІПБ МВС України додатково виконуються вогневі випробування відповідно до метода СТ СЕВ 5967-87 з визначення ступеня поширення горіння по похилій покрівлі.

Групу горючості визначають за ДСТУ Б В.2.7-19-95 (ГОСТ 30244-94) ?Матеріали будівельні. Методи випробувань на горючість?. Застосовується для всіх однорідних та шаруватих горючих будівельних матеріалів.

Группа горючості (за ДСТУ Б В.2.7-19-95)

Температура

газів, ?С

Ступінь пошкодження

за довжиною, %

Ступінь пошкодження за массою, %

Тривалість

самостійного горіння, с

Г1

135

65

20

0

Г2

235

85

50

30

ГЗ

450

>85

50

300

Г4

>450

>85

>50

>300

Зразки для випробувань. 12 зразків прямокутної форми розміром 1000 мм х 190 мм. Товщина зразків має відповідати товщині матеріалу, що застосовується в реальних умовах, але не більше 70 мм. Мастики наносяться відповідно до технічної документації, але не менш як у 4 шари. Зразки виготовляють у поєднанні з негорючою основою, у якості якої слід використовувати азбестоцементні листи за ДСТУ Б В.2.7-52-96 завтовшки 10 або 12 мм.

Спосіб кріплення має відповідати тому, що використовується у реальних умовах, та забезпечувати щільний контакт поверхонь матеріалу та основи.

Проведення випробувань. Для кожного виду матеріалу проводяться три випробування із застосуванням 4 зразків. Суть методу полягає у дії на зразки, закріплені в камері згоряння за допомогою спеціального тримача, полум'я від джерела запалювання з заданими параметрами (фіксована витрата газу та повітря) протягом 10 хвилин та у визначенні для кожного випробування температури димових газів, тривалості самостійного горіння; довжини пошкодження зразка; маси зразка до і після випробування.

Результати випробувань. Значення вимірювань визначаються як середнє арифметичне отриманих результатів, які округляються до цілих значень. Класифікація матеріалу проводиться за умови відповідності всіх результатів випробувань значенню параметрів для відповідної групи горючості.

Випробування з визначення групи поширення полум'я проводяться згідно з ДСТУ Б В.2.7-70-98 (ГОСТ 30444-97) ?Матеріали будівельні. Метод випробування на поширення полум'я?.

Группа поширення полум'я

Критична поверхнева густина теплового потоку (КПГТП), кВт/м2
Довжина поширення полум'я згідно з тарировочним графіком розподілу ПГТП - L, мм

РП1

1 1 ,0 та більше

від Одо 100

РП2

від 8,0 але менше 1 1 ,0

від 100 до 257

РПЗ

від 5,0 але менше 8,0

від 257 до 410

РП4

менше 5,0

від 410 до 900

Примітка: за відсутності зразка або при довжині поширення полум'я менше 100мм слід вважати шо КПГТП матеріалу складає більше 11 кВ/м2 (РП 1)

Зразки для випробувань. 5 зразків прямокутної форми розміром 1100 мм х 250 мм. Товщина зразків з основою має складати не більше 60 мм. Мастики наносяться відповідно до технічної документації, але не менш ніж у 4 шари.

Зразки виготовляють у поєднанні з негорючою основою, у якості якої слід використовувати азбестоцементні листи за ДСТУ Б В.2.7-52-96 завтовшки 10 або 12 мм. У випадках, коли технічна документація не передбачає використання матеріалу по негорючій основі, зразки виготовляють з основою та кріпленням, що відповідають реальним умовам застосування. Спосіб кріплення також має відповідати тому, що використовується у реальних умовах, та забезпечувати щільний контакт поверхонь матеріалу та основи.

Проведення випробувань. Проводяться п'ять випробувань для кожного виду матеріалу. Сутність методу полягає у визначенні критичної поверхневої густини теплового потоку (КПГТП) відповідно до довжини поширення полум'я по зразку в результаті дії на його поверхню теплового потоку та джерела запалювання.

Випробування проводяться після встановлення у випробувальній камері теплового балансу. На горизонтально розташований зразок покрівельного матеріалу діє тепловий потік від радіаційної панелі, що встановлена під кутом 300? до зразка. Після двох хвилин з часу внесення зразка у камеру до поверхні матеріалу подають та утримують 10 хвилин полум'я газового пальника. За відсутності займання зразка протягом цього часу випробування вважають закінченим. У випадку займання випробування закінчують після припинення полум'яного горіння, або після ЗО хвилин горіння матеріалу шляхом примусового гасіння. Під час випробувань фіксують довжину поширення полум'я, час до займання та тривалість полум'яного горіння матеріалу.

Результати випробувань. Класифікація матеріалів та визначення КПГТП проводиться по довжині зони поширення полум'я. Вона визначається як середнє арифметичне значення довжини зони пошкодження п'яти зразків.

Випробування з визначення групи займистості проводяться згідно ДСТУ Б В. 1.1-2-97 (ГОСТ 30402-96) ?Матеріали будівельні. Метод випробування на займистість?.

Группа поширення горіння

кпггп,

кВт/мг2

B1

35 КПГТП

В2

20 КПГТП < 35

ВЗ

КПГТП < 20

Зразки для випробувань. 20 зразків, що мають форму квадратів зі стороною 165 мм. Товщина зразків з основою має складати не більше 70 мм.

Експонована поверхня не повинна піддаватися обробці. Допускається наявність на ній гофрів, рельєфу, тиснення тощо з розміром виступів (западин) не більше 5 мм. У разі невідповідності цим вимогам можливо виготовляти зразки з плоскою поверхнею (тобто без гофрів, рельєфу, тиснення тощо). Зразки виготовляють у поєднанні з негорючою основою, у якості якої слід використовувати азбестоцементні листи за ДСТУ Б В.2.7-52-96 завтовшки 10 або 12 мм. Спосіб кріплення має відповідати тому, що використовується у реальних умовах, та забезпечувати щільний контакт поверхонь матеріалу та основи. Зразки для випробувань обгортають алюмінієвою фольгою (завтовшки 0,2 мм) з отвором діаметром 140 мм по центру зразка. Центр отвору в фользі має співпадати з центром експонованої поверхні зразка.

Проведення випробувань. Суть методу випробувань полягає у визначенні параметрів займистості матеріалу при заданих рівнях впливу променистого теплового потоку на поверхню зразка та дії полум'я від джерела запалювання. Рівні впливу променистого теплового потоку мають знаходитися у межах від 10 до 50 кВт/м2. Для кожного значення теплового потоку випробовується не менш 3 зразків матеріалу.

Випробування проводяться після встановлення теплового балансу для заданого теплового потоку. Час проведення випробувань для кожного зразка - 15 хв., або до початку полум'яного горіння (горіння на період коливань рухомого пальника, не менш 4 с).

Результати випробувань. Для класифікації матеріалів використовують мінімальне значення поверхневої густини теплового потоку, при якому виникає горіння матеріалу зразка (КПГТП).

Випробування з визначення ступеня поширення горіння за зразками фрагменту покрівлі проводяться за методом СТ СЭВ 5967-87 ?Пожарная безопасность в строительстве. Степень распространения горения по кровлям. Метод определения?.

Ступінь поширення горіння

Температура на лініях під час випробуваннь, оС
Наявність полум'я за контрольний час у зонах

L1

L2

II

III

1

менше 350

менше 250

не допускаєтся

2

менше 450

менше 350

3

не менше 450

допускається

не допускається

4

не менше 450

не менше 350

допускаеться

Передбачено розташування зразків для випробувань пласкої покрівлі під нахилом 30? до горизонту, а зразків для випробувань похилої покрівлі - під нахилом 300? до горизонту.

Зразки для випробувань. 2 зразки прямокутної форми розміром 1000 мм х 2000 мм. Товщина зразків має відповідати товщині матеріалу, що застосовується в реальних умовах. Мастики наносяться відповідно до технічної документації, але не менш ніж у 4 шари. Зразки виготовляють у поєднанні з негорючою основою, у якості якої слід використовувати азбестоцементні листи за ДСТУ Б В.2.7-52-96 завтовшки 10 або 12 мм. Спосіб кріплення має відповідати тому, що використовується у реальних умовах, та забезпечувати щільний контакт поверхонь матеріалу та основи.

Проведення випробувань. Суть методу випробувань полягає в оцінці величини поширення горіння по фрагменту покрівлі та вимірювання температури на поверхні зразка при забезпеченні потоку повітря уздовж зразка. В УкрНДІПБ метод, що визначається стандартом, був відпрацьований, проведені випробування і дослідження показали, що стандартне джерело вогневої дії не забезпечує можливості підпалювання зразків, що випробовуються, незалежно від типу матеріалу. Для встановлення більш жорсткого режиму випробувань, що наближається до умов реальної пожежі, в &