Технологии строительства и деревообработки.

"Енергетична" пеня

Чи можна нарахувати пеню за порушення договорів при споживанні теплової та електричної енергії на заборгованість, що виникла задовго до початку скороченого терміну позовної давності, але яка є дійсною вимогою?

Ніколаєва Т. "Енергетична" пеня // Юридичний вісник України . . 2 ноября 2002 (№ 44) . С. 12












На яку суму нараховується пеня за порушення договорів при споживанні теплової та електричної енергії? Тобто, чи можна нарахувати її на заборгованість, що виникла задовго до початку скороченого терміну позовної давності, але яка є дійсною вимогою?

Сторони та їх відповідальність


Енергія (електрична та теплова) є товаром, призначеним для купівлі-продажу. Специфікою цих відносин є предмет зобов'язання: для однієї сторони ? це постачання конкретної кількості енергії у визначений термін, і розрахунок у встановлений строк за поставлений обсяг згідно з визначеними тарифами ? для іншої. Тобто, сторони договору купівлі-продажу одночасно виступають і як сторони договору поставки. Споживання енергії за ст. 26 Закону від 16.10.1997 року "Про електроенергетику" відбувається на підставі договору з енергопостачальником (посередником оптового ринку). Отже, у згаданих правовідносинах маємо справу із звичним у розумінні ст. 151 Цивільного кодексу зобов'язанням, у силу якого одна особа (боржник) повинна вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За загальним же правилом ст. 216 Цивільного кодексу таке зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Із спеціальних нормативних актів додатково випливає, що договори у сфері енергетики є складними за кількістю суб'єктів. Так, договір про постачання теплової енергії укладається між енергопостачальною організацією та споживачем, обладнання якого приєднане безпосередньо до теплових мереж енергопостачальної організації або до теплових мереж від бойлерної з незалежною системою теплозабезпечення. Субспоживачі (якими є квартиронаймачі, власники квартир у багатоквартирних житлових будинках), у свою чергу, укладають договори зі споживачами: житлово-експлуатаційними підприємствами комунальної власності, житлово-будівельними кооперативами (ЖБК), об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків у розумінні Правил користування тепловою енергією, затверджених наказом Міненерго та Держбуду від 28.10.1999 року № 307/262 (ОСББ) та іншими власниками будинків. Субспоживачі можуть також самостійно укладати договори безпосередньо з енергопостачальною організацією. Оскільки згідно зі ст. 178 Цивільного кодексу виконання зобов'язання за договором може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), названими Правилами цілком правомірно передбачено, що несвоєчасний розрахунок за теплову енергію споживача тягне за собою нарахування останньому пені у розмірі 0,5 відсотка належної до сплати суми за кожний день прострочення (п. 7.2.3).

Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики № 28 від 31.07.1996 року конкретного розміру пені не встановлюють, полишаючи його на розсуд договірних сторін. Сторонами такого договору, крім постачальника енергії, також виступають споживачі ? суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, які використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю ? та субспоживачі, яким електрична енергія постачається електропостачальною організацією через мережі електропередавальних організацій та основного споживача, до мереж якого вони приєднані. За кожний день прострочення оплати рахунків, відповідно до п. 5.7 типового договору про постачання електричної енергії, передбачена пеня не повинна перевищувати подвійного розміру облікової ставки Національного банку на момент заборгованості. При цьому, за умовами цього нормативного акта, обмеження споживача у постачанні електроенергії (застосування до нього договірної санкції) не звільняє його від сплати пені за кожний день прострочення терміну оплати (п. 8.25 названого документу). У договорах на постачання (споживання) енергії, як електричної так й теплової, розрахунок із основним кредитором відбувається у кілька, щонайменше ? два етапи. Причому сплата господарських санкцій через низку причин покладається переважно на споживачів енергії. Не слід останніх плутати із тими субспоживачами, на яких договірна умова щодо нарахування пені не поширюється на підставі, скажімо, Закону від 13.11.1996 року № 486/96-ВР "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги".

Пеня нараховується...


У типовому договорі (п. 1.3 додатку № З "Умови припинення подачі теплової енергії") відсутність протягом 10 днів оплати за теплову енергію, у встановлені договором терміни, вважається підставою для енергопостачальної організації припинити повністю або частково її подачу. Типовий договір про постачання електричної енергії теж не менш категоричний у питанні виконання сторонами договірних умов. У разі відсутності оплати за електричну енергію через п'ять днів після дати розрахунку, обумовленої договором, електропостачальна організація письмово повідомляє споживача та електропередавальну організацію про дату і час відключення чи обмеження споживання електроенергії (п. 4.1 типового договору).

На перший погляд, спостерігаємо "чисті" договірні відносини, за яких виникнення наступного зобов'язання, чи реалізація наступної його частини призупиняється до сплати заборгованості, накопиченої до певної межі, скажімо, при несплаті протягом кількох місяців або іншого наперед встановленого періоду.

Але запитання ? чи нараховувати пеню на повне зобов'язання, тобто усю належну до сплати суму, або лише на борг, що виник за останні шість місяців перед подачею позову до суду? ? стає не зайвим, бо у такому випадку заборгованість не фіксована, а накопичувалася незалежно від скороченого строку позовної давності для стягнення неустойки.

Наявні нині офіційні тлумачення не дають безпосередньої відповіді для розв'язання зазначеної проблеми. Зокрема, у роз'ясненні Вищого арбітражного суду № 01-6/438 від 16.04.1993 року "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" зазначено, що коли відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо. За цих обставин строк позовної давності слід обчислювати щодо кожного дня прострочення виконання зобов'язання за попередні шість місяців, які передують дню подання позову (п.11). Оскільки деякі нормативні акти (у тому числі ? Правила) передбачають майнову відповідальність боржника у вигляді неустойки у твердій сумі або пені за кожний день порушення зобов'язання, ці санкції стягують до повного виконання зобов'язання. У своїх узагальненнях судової практики Вищий арбітражний суд вказує, що пеня перераховується за кожний день прострочення окремо, де, до того ж, її загальна сума обмежується певним терміном (шість місяців за ст. 72 Цивільного кодексу) з метою мінімізації тягаря для суб'єкта господарювання, з якого таку неустойку стягують.

Не прояснює ситуацію із поняттям "зобов'язання" роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/293 від 29.04.1994 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Як із нього випливає, пеня підлягає стягненню, насамперед, у випадках, коли її розмір встановлений чинними актами законодавства. Оскільки Закон "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", після застосування якого ВАСУ видав названі роз'яснення, прямо передбачає ймовірність невиконання зобов'язання (тобто накопичення боргу) і прийнятий для боротьби із цим явищем, то, з іншого боку, поняття "зобов'язання" може означати усю суму, належну до сплати. Не суперечить такому висновку п. 5 цих роз'яснень, де зазначено, що пеня, встановлена чинним законодавством, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуванням 6-мі-сячного строку позовної давності.

У зв'язку із цим виникає різночитання, коли сторони правовідносин нараховують пеню по-різному. Перша (постачальник), беручи заборгованість за три останні роки, виводить середню подвійну ставку НБУ, потім поденну ставку від усієї суми боргу за три роки та множить її на кількість днів у 6 місяцях (на підставі роз'яснення ВАСУ № 01-6/438 від 16.04.1993 року та наказу Міненерго та Держбуду від 28.10.1999 року № 307/262). Друга (споживач) вважає, що таким методом підрахунку сума нарахованої пені штучно збільшується у кілька разів (за рахунок обчислення відсотка від вищої суми), оскільки весь період (три роки), протягом якого переукладалися договори, складається з шести періодів по 6 місяців, а при зверненні до суду можна нараховувати пеню лише на борг, накопичений за останні 6 місяців.

І ніби очевидна сума, що береться за базу для обчислення пені у наведеній вище ситуації, стає не такою вже й безсумнівною. Так, певний час сторони практикували нарахування пені на борг таким чином, коли за основу (базу) нарахування бралася сума заборгованості за один розрахунковий період ? той, від якого починався відлік скороченого терміну позовної давності. Така ситуація, що виглядає теж недосконалою, була компромісною за умов, коли фактичний "дозвіл" на накопичення боргів став реалією економічного життя. Добре у свій час прислужилася для виходу із "глухого кута" неплатежів з боку населення й така інновація, як "вексельна схема". Однак, коли названий інструмент почав більше шкодити, аніж рятувати, відбувся перехід на грошові розрахунки, що неминуче "притягнуло" проблему застарілих боргів, а надто нарахування пені на них.

Правила договору поставки


З'ясувавши, що обсяг "зобов'язання" у випадку нарахування пені на суму вчасно непогашеного боргу не врегульований безпосередньо, виходимо із потреби звернутися до принципів правового регулювання. Насамперед, точкою відліку можуть стати міркування законодавця щодо економічної доцільності при встановленні скорочених строків позовної давності, серед яких є й стягнення неустойки за зобов'язанням (ст. 178 Цивільного кодексу). Тобто із цього погляду тиск господарських санкцій на конкретно визначеного боржника намагаються обмежити. А тому, очевидно, що боржникові набагато більше до вподоби "обмежувальний" варіант розв'язання проблеми боргів (як низки зобов'язань) за аналогією із скороченим терміном нарахування неустойки. Втім, щоб не залишати поза увагою інтереси кредитора, варто визнати, що і його позиція, спрямована на профілактику невчасного розрахунку, має під собою об'єктивне підґрунтя.

Таким чином, при вирішенні подібних питань необхідно знайти розумний компроміс між двома наведеними крайнощами. Стаття 83 (п. 3) Господарського процесуального кодексу надає суду право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки. У оглядовому листі № 01-8/637 від 30.05.2001 року "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань" ВАСУ нагадує: вирішуючи таке питання, суд повинен виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин його неналежного виконання або невиконання, наслідків порушення договору тощо (підпункт 3.9.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України").

Урахувавши специфіку правовідносин з приводу купівлі-продажу енергії (тобто, що розрахунок з боку зобов'язаної сторони не може відбутися раніше за відповідний розрахунок з боку кінцевих споживачів), доречним убачається звернення до правил договорів поставки (ст. 245 Цивільного кодексу) для вирішення тих проблем, що не розв'язуються у межах норм про виконання грошових зобов'язань. До договорів поставки, якщо інше не передбачено договором, за невиконання або неналежне виконання зобов'язання до винної сторони застосовується залікова неустойка (ст. 204, ч.2 ст. 253 Цивільного кодексу, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів).

На кредитора у такому разі покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір (п. 1.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/218 від 30.03.1995 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки").

Чинним законодавством господарському суду не надано права зменшувати суму збитків, що підлягають відшкодуванню. Якщо господарський суд на підставі ст. 205 Цивільного кодексу та п. З ст. 83 Господарського процесуального кодексу зменшує розмір пені, яка підлягає стягненню, то у випадку застосування заліко

Другие разделы

© 2003-2024 www.derevodom.com