Перлини українського бароко

Івашко Ю. Перлини українського бароко Будмайстер 2003 №1/2 C. 10-13


Тема українського бароко виникла не випадково - її підказали нещодавні події. Український інститут Америки присвоїв Київському міському голові Олександру Омельченку почесне звання “Українець року” за значний внесок у відродження української духовності, відновлення і відбудову церков, пам'яток історії, національних святинь. Під час візиту пана Омельченка до Америки була відкрита фотовиставка “Ренесанс Києва”, а керівник Українського інституту Америки Володимир Назарович запевнив, що головною програмою діяльності цього престижного закладу в 2003 році стане висвітлення відродження Києва та України.

Ще один факт, який зумовив тему розмови про стиль українського бароко, пов'язаний з тим, що основні відроджені пам'ятки Києва, про які зараз всі говорять (Успенський собор Києво-Печерської лаври та Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря), відтворені саме в стилі українського бароко.

Крім цього, згідно з повідомленнями, у 2003 році розпочнеться масштабна реконструкція заповідника “Софії Київська”, під час якої будуть замінюватись конструктивні елементи і реставруватись фрески. Софійський монастир з Софійським собором - це приклад давньоруського ансамблю, перебудованого в часи українського бароко, і саме бароковий вигляд собору знаний в усьому світі.

Отже, оскільки більшість найвизначніших пам'яток України, які збереглися до наших часів, належить до стилю бароко, цьому стилю слід приділити належну увагу.

Історія та типологія пам'яток українського бароко

До першої половини XVI століття православ'я знаходилось у занепаді, а Київ на той час був звичайним прикордонним укріпленням. Нова доба в історії України розпочалася в період зростання козацтва, яке стало опорою національного життя і захисником православ'я від католицьких впливів польсько-литовського уряду. В першій половині XVII століття починається відродження Києва як духовно-просвітницького, культурного і національного центру. В той період, коли козацтво стало виразником і охоронцем національної церкви, з'явились храми, збудовані козацькими старшинами чи громадою, особливо багато їх було побудовано в полкових та сотенних містах. Коштом козаків були побудовані не лише кам'яні, а й дерев'яні церкви, причому нерідко їх ставили на місці зруйнованих козаками католицьких храмів. Національні традиції відчувались в українських церквах до початку XIX століття, а надалі будівництво в українських формах було офіційно заборонено, а Україна підпала під владу Російської імперії.

Барокова архітектура церков другої половини XVII ст. - XVIII ст. найчастіше аналізується на прикладах так званого “козацького” або “східного українського бароко”. Пояснити це можна тим, що в другій половині XVII - першій половині XVIII ст. феодально-кріпосницька Польща знаходилась в економічному та політичному занепаді, і саме тому в Західній Україні, яка на той час перебувала під владою Польщі, було побудовано дуже мало самобутніх пам'яток стилю бароко. Більшість римо-католицьких костьолів лише копіювали західноєвропейські зразки в традиціях “польського провінційного бароко”.

Українське бароко можна розділити на дві архітектурні школи: західну і східну. Західна школа бароко включає в себе західне римо-католицьке бароко (на землях України) і західне українське бароко (в якому поєднались традиції західноєвропейського католицького бароко і національні традиції). Східна школа бароко включає в себе чотири регіональні школи: правобережно-наддніпрянську (так звану “київську”), чернігівську, полтавську і слобожанську.

Західне римо-католицьке бароко було поширене на територіях Львівської області, півдні Волинської і Рівненської областей, на південно-західних територіях сучасної Житомирської області, на півдні, півночі і заході Тернопільської області, на значній частині території Івано-Франківської області та частково на Київщині. Якщо зобразити на карті України всі об'єкти стилю бароко, помітно, як проходили зовнішні впливи західноєвропейського католицького бароко і на яких територіях вони були найпомітнішими. Більшість пам'яток римо-католицького бароко побудовано на Львівщині. Проте поодинокі пам'ятки західного римо-католицького бароко знаходяться поза межами основних архітектурних кордонів цієї школи, у великих містах чи в історичних центрах.

Якщо порівняти по карті кількість всіх збудованих в XVII-XVIII століттях дерев'яних і кам'яних церков стилю бароко цього ж періоду, можна помітити, що кількість дерев'яних церков була в десятки разів більшою: дерев'яна церква була в кожному селі, тоді як стиль бароко так і залишився “елітним”, оскільки спорудження барокових об'єктів з пишним декором вимагало великих коштів. Загальна територія поширення західної школи бароко була приблизно вдвічі меншою за територію східної школи бароко, однак в західній школі пам'ятки більш сконцентровані, ніж в східній.

Спробуємо дати коротку характеристику кожній з шкіл українського бароко. Найбільш поширеним є таке датування пам'яток західного і східного українського бароко:

- перший період (раннє бароко, 1648 -1680-ті роки) - так зване “геометричне” бароко, перехідне від Ренесансу, яке характеризується ще певною “незрілістю”, “недовершеністю” стилю, який остаточно сформується лише на другому періоді вЂњвисокого” бароко, асиметрією планів і фасадів;

- другий період (середнє або високе бароко, 1680 - початок 1740-х років) - період найбільшого розквіту бароко, стильової чистоти і завершеності, створення більшості шедеврів цього стилю. Характерна ознака цього періоду - бані з перехватом-“ковніром” і пишний декор;

- третій період (пізнє бароко, початок 1740 - кінець 1770-х років) - перехід від бароко до класицизму, який характеризується поступовою втратою рис бароко і проявом класичних ознак, що пояснюється передусім зовнішніми впливами. В об'єктах цього періоду змінюється форма бань (зникає перехват - “ковнір”), з'являється класицистичне трактування ордерної системи та рустовка.

Як вже було зазначено вище, західна школа бароко поділяється на західне римо-католицьке й західне українське бароко. Типовими прикладами західного римо-католицького бароко можна вважати костьоли в с. Жданове на Вінничині та в с. Олика на Волині. Найчастіше це тринавні споруди в стилі польського бароко, з еліптичною формою нав, овальними планами, масивним ордером, підкресленими розкріповками карнизу і використанням скульптур. Головний фасад найчастіше прикрашався характерним фронтоном і двома баштами по боках. Серед кращих зразків західного римо-католицького бароко варто насамперед згадати Домініканські костьоли у Львові та Тернополі.

Західне українське (греко-католицьке) бароко представлене собором Святого Юра у Львові та Успенським собором Почаївської лаври. В цих соборах поєднались властива католицькому бароко підкресленість головного західного фасаду і всефасадність українських дерев'яних церков. Собор Святого Юра стоїть на терасі, оточений з трьох боків низькими корпусами. Його фасад розчленований пілястрами і карнизами, на відміну від Домініканського костьолу у Львові він не виділений сильними розкріповками, значними виносами карнизу, підкресленими членуваннями і монументальним ордером, через що собор Святого Юра виглядає особливо гармонійно. Загальна композиція Успенського собору Почаївської лаври з забудовою навколо нього - терасна, будівлі розташовані на схилах із поступовим підвищенням до головного акценту - Успенського собору. Як і собор Святого Юра, Успенський собор при вході на вузьке подвір'я сприймається в сильному ракурсі. Головний фасад за католицькими традиціями прикрашають дві башти, повернені під кутом 45В° до головної осі, щоб підкреслити всефасадність собору - характерну рису українських церков. В цілому ж композиція собору з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними баштами співзвучна шедеврам козацького бароко - соборам Троїцького монастиря в Чернігові і Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині.

Східна школа українського бароко охопила території правобережної Наддніпрянщини і Лівобережжя. В правобережно-наддніпрянській, чернігівській, полтавській і слобожанській регіональних школах зустрічалися тринавні церкви, похідні від давньоруського зодчества, трикамерні церкви, похідні від дерев'яного зодчества, хрещаті церкви, похідні від грецького хреста, три- та чотириконхові церкви, похідні від середньовічних церков-твердинь, а також церкви і трапезні із змішаними планами. У правобережно-наддніпрянській школі були більш поширені тринавні та трикамерні церкви, а також церкви змішаної структури плану, з прибудовами, а на третьому періоді бароко - конхові. У чернігівській школі в планах церков всіх періодів домінує регулярність і симетричність, майже всі церкви, які збереглися, хрещаті в плані, хоча на третьому періоді поширені конхові церкви і церкви, близькі до квадрату в плані.

Переваги якогось окремого типу плану церков в полтавській школі немає: всі церкви полтавської школи симетричні в плані, на першому і другому періодах - хрещаті і тринавні, на третьому - під явним впливом класичних традицій - близькі до квадрату в плані і чотириконхові. В слобожанській школі тип хрещатої церкви, явно домінуючий на Чернігівщині, взагалі не поширений, натомість поширені типи трикамерних церков, похідних від народного зодчества, тринавні ж церкви тут поширення не набули. На третьому періоді в пам'ятках слобожанської школи поширене регулярне планування, церкви близькі до квадрату в плані і конхові. Правда, на відміну від церков інших шкіл східного бароко, незважаючи на впливи класицизму в фасадних рішеннях, будується кілька церков за типом трикамерних народного типу.

Київська і чернігівська школи виявились найбільш багатими на пам'ятки доби бароко, менше всього пам'яток східного бароко на Полтавщині. Водночас на Полтавщині стиль бароко в церквах проіснував довше, ніж це відмічено граничним датуванням - 1770-ми роками. Наприклад, такі об'єкти полтавської школи, як собор Різдва в Пірятині і Троїцька церква в Диканьці, датовані початком 1780-х років. В цілому, аналізуючи загальну кількість всіх будівель Полтавщини, віднесених до реєстру пам'яток, слід відмітити абсолютне переважання об'єктів періоду класицизму-ампіру XIX століття.

Свого часу професор В.Чепелик висунув тезу про залежність загальної композиції лівобережних барокових церков від тодішнього полкового устрою: згідно з цією тезою, приблизно однакова висота всіх бань Катерининської церкви в Чернігові мала свідчити про демократизм тогочасного полкового устрою, а підкреслено велика центральна баня на тлі малих бічних в церкві с.Сорочинці - про посилення авторитарних методів управління в козацькому середовищі.

Той факт, що лівобережні регіональні школи відзначаються більшою регулярністю планування, ніж правобережно-наддніпрянська школа, пояснюється виходячи з політичного та економічного устрою цих територій. Як відомо, чим сильніша авторитарність методів управління і централізованість економіки, тим відчутніша симетрія в архітектурі і тим монументальнішими виглядають будівлі. Так, симетричність барокових планів третього періоду пов'язана з авторитарністю управління і змінами в економічних стосунках. Київщина не виробила навіть на третьому періоді бароко таких чітких форм планів, оскільки ці землі весь час підпадали то під владу Польщі, то під владу козаків, то під владу Роси, по цих територіях весь час проходили хвилі масових переселень, а економіка і культурний розвиток то підносились, то занепадали, внаслідок чого така економічна і політична нестабільність відобразилась і в планових рішеннях.

В барокових церквах слобожанської школи, території якої межують з Росією, поєднуються риси і українського, і російського зодчества: такими є Покровський собор в Харкові, Спасо-Преображенський собор в Ізюмі, Воскресенська церква в Сумах. Покровський собор в Харкові - єдина нині існуюча споруда стародавньої Харківської фортеці. За пропорціями, силуетом, планом це типова трибанна українська церква, де враження традиційної для української архітектури пірамідальності та ярусності створюється за допомогою поступового зменшення восьмериків, поставлених один на другий. Водночас декоративне оздоблення собору має суто російський характер. Спасо-Преображенський собор в Ізюмі - це найдавніша споруда Ізюмської фортеці 1681 року, причому подібність його до харківського собору та єдність деталей дозволяють припустити, що обидва храми будувалися одним майстром чи групою майстрів. Якщо Покровський собор у Харкові - це краща трибанна споруда Слобожанщини, то Преображенськ&