Держава гарантує

Коваленко Г. Держава гарантує // Юридичний вісник України . . 15 июня 2002 (№ 24) . С. 8

Рівень життя

Відповідно до статей 46 і 48 Конституції України держава гарантує кожному рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять і витрати на утримання житла. Аналогічна норма закладена і у статті 25 Загальної декларації прав людини. Конституція гарантує, що пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Стаття 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XTV визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Набір продуктів харчування формується з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини у продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, а непродовольчих товарів ? з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту. До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Виходячи із соціальної норми житла, до нормативів споживання входять окремим підпунктом і житлово-комунальні послуги з водопостачання, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла та прибудинкової територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів.

При визначенні рівня прожиткового мінімуму закладено, що рівень витрат на житлово-комунальні послуги в структурі прожиткового мінімуму становить в середньому 12 відсотків. У постанові Верховної Ради України від 7 червня 2001 року № 2456-111 " Про інформування Кабінету Міністрів України про стан і формування цін та тарифів у житлово-комунальній сфері" зазначалося, що всупереч нормам закону діяльність уряду призвела до того, що при середній заробітній платі в Україні в лютому 2001 року 263,66 гривні, середня сума плати за житлово-комунальні послуги на одну людину становила 40 відсотків від зарплати. Робота Кабінету Міністрів України щодо проведення цінової політики у житлово-комунальній сфері була визнана незадовільною. Якщо це так, хто повинен нести відповідальність за незадовільну роботу органу державної виконавчої влади?

Посадові особи, винні у порушенні законодавства про прожитковий мінімум, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Це норма статті 6 Закону України "Про прожитковий мінімум". Хто ці посадові особи, і яку можуть нести відповідальність за порушення? Зазначу лише, що на черговому засіданні уряду схвалено програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2002 ? 2005 роки та на період до 2010 року. А поки що вся відповідальність за життя лягає на плечі пересічного громадянина, який не отримує навіть повноцінного харчування. Головне ? потерпають діти, організм яких формується і вимагає збалансованого харчування для активного соціального та фізичного розвитку. Що вже тоді говорити про задоволення мінімальних потреб громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, освіти, охорони здоров'я тощо? Цей перелік можна продовжувати. Хіба це не знущання над громадянами України?

Прожитковий мінімум у світлі цінової політики

В Україні укорінялася практика встановлення завищених норм споживання газу, води, тепла, норм витрат і втрат. Зростаючі обсяги витрат галузі перекладаються на споживача, необхідна робота для вирішення питань їх зменшення не проводиться. Формування тарифів здійснюється не на основі техніко-економічних розрахунків, а на основі фактичних витрат минулих періодів, розмір яких недостатньо обгрунтований. На мій погляд, передача повноважень щодо встановлення тарифів на водо-, теплопостачання, водовідведення, утримання житла місцевими органами влади, призвела до порушення статті З Конституції України (у якій зазначається, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави).

Верховною Радою України з метою забезпечення конституційних прав громадян України уряду було запропоновано перейти до цілісної державної політики формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, внести зміни до Програми проведення житлово-комунальної реформи, передбачивши перегляд діючих норм і нормативів споживання послуг, ціни і тарифи на них, поліпшення якості житлово-комунальних послуг тощо. До виконання цієї постанови Кабінету Міністрів України, органам державної влади та місцевого самоврядування було запропоновано не застосовувати санкції за несплату житлово-комунальних послуг, крім сімей, фактично отриманий сукупний доход яких перевищує сукупний прожитковий мінімум членів цих сімей.

Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік" від 15 листопада 2001 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в місяць у сумі 342 гривні. Закон конкретизує конституційні гарантії прав громадян у чотирьох соціальних і демографічних групах населення, зокрема, для дітей віком до 6 років прожитковий мінімум затверджений в сумі 307 гривень, віком від 6 до 18 років ? 384 гривні, працездатних осіб ? 365 гривень і осіб, які втратили працездатність ? 268 гривень.

Політика цін і тарифів у житлово-комунальній сфері стала тягарем для населення в цілому, особливо тяжким для пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, одиноких матерів. І замість призупинення дій стосовно стягування існуючої заборгованості за квартирну плату та житлово-комунальні послуги, до сімей, які перебували на межі фактичного виживання, посадові особи органів місцевого самоврядування почали застосовувати репресивні методи.

Вражає зухвалість, хамське ставлення, некомпетентність окремих посадових осіб, які замість того, щоб допомогти сім'ям, які перебувають у скрутному становищі, роблять все для того, щоб позбавити їх житла. І тільки за те, що вони з незалежних від них обставин не в змозі вчасно сплачувати за житлово-комунальні послуги. У цьому випадку не йде мова про осіб, які роблять це цілеспрямовано, сподіваючись, що борги будуть їм списані державою. Таких теж вистачає. Але в кожному конкретному випадку бажано було б ознайомитися, в яких умовах проживає та чи інша родина, і тільки після цього застосовувати до неї якісь заходи впливу та звертатися до суду. Це стосується як квартиронаймачів, так і власників квартир. Люди не винні, що саме держава поставила їх перед проблемою фізичного виживання.

Дію статті 66 Житлового кодексу України "плата за користування житлом" зупинено Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року № 11-92 "Про зміну порядку оплати за користування жилим приміщенням". У п. 6 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ були внесені зміни від 18.11.1997 року, на підставі яких зазначалося, що заборгованість власників квартир по укладених угодах, пов'язаних з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується в судовому порядку. Ось і потекла ріка позовних заяв у суди з метою стягнути існуючу заборгованість з громадян за несплату комунальних послуг. Про це почало надходити чимало повідомлень від громадян України. Але держава чомусь стоїть осторонь і залишає законослухняних громадян наодинці з органами правосуддя і Державної виконавчої служби.

Справа №_: ЖЕК проти громадянина N

Про один з таких випадків далі й піде мова. Реальність ? справа дуже серйозна, а факти ? річ уперта, зазначає п. Марія Дубина: борг за квартиру складає 6976 гривень. "Діти були малі, з чоловіком розійшлася, хворів син, а потім не витримали нерви, з'явився підвищений тиск, почали мучити гіпертонічні кризи (по п'ять разів викликала швидку), з'явився страх за завтрашній день, за дітей, ? повідомляє п. Марія, ? Почалася страшна депресія, не могла спати, їсти, думати, працювати. Залишила роботу". І зараз п. Марія живе на антидепресантах, транквілізаторах, валідолі, корвалолі тощо. Після перебування упродовж двох років у лікарнях вона отримала інвалідність ? II група загального захворювання.

Державне комунальне підприємство "Житлоремфонд" звернулося з позовною заявою до п. Марії та членів її сім'ї щодо стягнення заборгованості за квартирну плату та житлово-комунальні послуги за користування квартирою. У позові зазначалося, що відповідачі протягом тривалого часу не виконують зобов'язання зі сплати за отримані комунальні послуги та квартирну плату. Працівниками ЖЕК-1318 були вжиті відповідні заходи: вручені приписи про стягнення заборгованості з квартирної плати та комунальних послуг, складений протокол про порушення ст. 150 КпАП України, направлений розрахунок-попередження. Ці заходи не дали бажаного результату, заборгованість погашена не була. Насамкінець ще зазначалося прохання про накладення арешту на майно відповідачів та стягнення з них держмита у разі задоволення вимог.



Галина КОВАЛЕНКО, заступник завідуючого секретаріатом Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, оглядач "ЮВУ"