Дискусія про відбудову Десятинної церкви

Дискусія про відбудову Десятинної церкви // Янус Нерухомiсть. 2003 . №1. C. 22-23

Місце храму пустувати не повинно", ? стверджував художник Микола Реріх, як відомо, людина вельми освічена. Справді, у наших православних предків побутував звичай: яка б природна стихія або соціальні потрясіння не призвели до руйнування храму, його обов'язково відновлювали на тому ж місці.



Прикладів, коли зруйновані храми відновлювали там, де вони стояли раніше, в нашій історії безліч. Мало того, християнські церкви нерідко зводили на тих же місцях, де колись стояли поганські капища.

Місце для зведення храму завжди вибирали з особливою ретельністю. Воно мало нести, за висловом сучасних екстрасенсів-лозоходців, "позитивну енергетику". Саме такі властивості притаманні, подейкують, ділянці київського Дитинця, де була колись розташована Десятинна церква.

Відбудувати... але що?!

В епоху незалежності з'явилася можливість відроджувати з небуття найбільш значущі храмові споруди, втрачені колись з тих чи інших причин. Зрозуміло, що це співзвучно загальним процесам формування національної ідеї та самоідентифікації українського народу.

Однак, не зважаючи на розпорядження Президента України від 12.02.2000 р. "Про першопочаткові заходи із відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві", питання про доцільність відтворення цієї святині досі не вирішене. У зв'язку з цим доречно пригадати помилки, що їх припускаються деякі фахівці, від котрих залежить вирішення проблеми. Зокрема, археологи заявляють ? і здавалось би, цілком резонно, ? що оскільки немає точних історичних відомостей та археологічних матеріалів, на основі яких можна відтворити храм у початковому вигляді, то й братися до реконструкції нема жодного сенсу. І справді, безліч проектів реконструкції, запропоновані у різні часи, є, по суті, гіпотетичними. Досі не вирішено низки важливих питань, як-то: скільки бань увінчувало храм за часів Давньої Русі, які були початкові габарити Десятинної церкви, скільки ярусів мала галерея, добудована з часом тощо.

Втім, настільки сухий підхід до проблеми навряд чи доречний. В усі часи наші предки відновлювали зруйновані храми, при цьому аж ніяк не намагаючись досягнути автентичної подібності їхнього давнього вигляду. Навпаки, нову сакральну споруду зводили з матеріалів і у формах, прийнятних і притаманних на поточний момент. Ні, таке "новаторство" не було чимось спонтанним, незалежним від канонів церковного будівництва, а навпаки. При цьому використовували найкращі традиції національного храмового зодчества, сформовані протягом століть. У цій ситуації цілком резонною є точка зору видатного вітчизняного фахівця із давньоруського зодчества Юрія Асєєва, що новітня церква має бути нехай і невеликим за обсягом, але традиційним храмом давньоруського хрестошатрового типу. Тобто в основі його об'ємно-просторової композиції традиційно лежатиме хрест як символ спасіння і баня над центральною частиною ? як символ неба.

"Скляний будиночок"

А от що можна вважати неприйнятним, то це надто вже продвинуті проекти наших сучасних архітекторів-авангардистів, які теж мають свої розробки щодо реконструкції "Десятинки". Наприклад, відома українська архітекторка Лариса Скорик пропонує спорудити на фундаменті давньоруського Федорівського собору храм зі скляних конструкцій ? то де гарантія, що не з'явиться подібний проект Десятинної церкви?

Втім, навряд чи подібний авангардизм можна визнати прийнятним. На думку віруючих, які поважають традиції, проводити служби у такій скляній конструкції ? все одно, що довірити правити роздягненому священикові. Потрібно зрозуміти, що у традиційних формах зодчества, і особливо ? сакрального, накопичено особливий національний менталітет народу, і різко переривати традицію щонайменше не етично. Копіювання "продвинутих" зразків західної культової архітектури, на думку згаданого вище Юрія Асєєва, нагадує ситуацію, коли людей на рідній землі силоміць примушують розмовляти не своєю, а чужою, іноземною мовою.

Годі й сумніватися: якщо ми прагнемо вважати себе справді цивілізованими людьми, тим паче хочемо, аби нас поважали інші народи та країни, не можна допустити, щоби найсвященніші об'єкти нашої культури ? в даному випадку, рештки Десятинної церкви ? на 11-му році Незалежності опинилися під загрозою знищення або ж моральної наруги. Потрібно зробити так, як заведено у країнах Європи: відкрити фундаменти храму та музеїфікувати їх, зробити доступними для дослідження вченими й огляду екскурсантами. А над цими історичними рештками звести храм-павільйон. Враховуючи те, що неподалік розташовані як автентичні Андріївська церква та Софійський собор, так і відновлені у традиційних формах вітчизняної сакральної архітектури Михайлівський Золотоверхий монастир та церква Богородиці Пирогощі на Подолі, нововідбудований храм аж ніяк не матиме надто контрастного вигляду порівняно з ними.

Не може це бути і "храмом усіх релігій", як пропонують інші архітектори, котрим вже нібито обіцяна підтримка з-за кордону. Не виключено, що з часом у Києві з'являться нові райони, заселені, наприклад, католиками, мусульманами, буддистами чи представниками інших віросповідань. Звісно, в такому разі їм не можна буде відмовити у праві зводити відповідні культові споруди "за місцем проживання". Можливо, навіть у нас колись таки з'явиться храм бахаїстів... Проте у найсвятішій місцевості Києва, в Дитинці, подібним експериментам зовсім не місце!

Загрозу відведено?..

Як не місце, до речі, й іншим "контрастним" архітектурним проектам. Відомо, що від початку періоду Незалежності час від часу виникали різноманітні проекти забудови Дитинця, причому не завжди вдалі з огляду на архітектуру. Бо хоч це найважливіша з-поміж інших заповідних зон столиці України, проте і місце надто ласе: не просто центр Києва, а центр історичний!

І от нещодавно на засіданні наукової ради Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища розглядали ескізний проект забудови багатоповерховими будинками з підземними гаражами частини київського Дитинця та Пейзажної алеї над Гончарами-Кожум'яками. Замовником у даному випадку виступає Міністерство закордонних справ. Розглянувши проект, наукова рада дійшла висновку про неприпустимість його втілення, доки не будуть проведені ретельні археологічні дослідження у цій найзаповітнішій зоні Києва. А також доки не буде відтворена Десятинна церква як центральний композиційний об'єкт Дитинця.

І справді, будь-які інші композиційні рішення можна буде ухвалювати тільки з урахуванням того чи іншого зовнішнього вигляду цього храму. На думку голови Ради Руслана Кухаренка, перед висуванням подібних проектів має бути проведене обов'язкове містобудівне обгрунтування. Цю позицію цілковито поділяє і Міністерство культури і мистецтв України.

"Як постане Десятинна, то й воскресне Україна..."

Десятинна церква ? перший кам'яний храм, зведений невдовзі після хрещення Русі. Назву дістала від десятини (десятої частини прибутків, яку відраховували на святу справу і сам Володимир Великий, і всі підвладні йому тогочасні "начальники"). Оскільки християнізація східнослов'янських племен сприяла об'єднанню їхніх земель в єдину могутню державу, Десятинну церкву можна справедливо вважати не лише колискою українського християнства, але й державності.

Храм був майже повністю зруйнований у 1240 р. під час монголо-татарської навали. Тут загинули останні захисники Києва й рештки населення міста, яких намагалися оборонити воїни. У XVI ст. за ініціативою митрополита Петра Могили на фундаменті Десятинного храму було зведено невеличку дерев'яну церковку у стилі українського барокко, до складу стін якої були включені кам'яні рештки давньої споруди. Церкву назвали на честь святого Миколи Чудотворця, якого народ дуже любить і шанує.

У 1828-42 р. замість колишніх споруд за проектом петербурзького архітектора В. Стасова тут збудували об'ємний храм у неовізантійському стилі. Зате на початку 30-х років минулого століття нову Десятинну церкву просто... розграбували за мовчазного потурання численних чиновників-бюрократів. Зараз суперечки щодо необхідності відновлення "Десятинки" тривають.

І нарешті, воістину неоціненними є речі, знадені археологами під час розкопок фундаменту: фрагменти настінних фресок, мозаїчної підлоги, мармурових капітелів колон, різьблених шиферних плит...