У замкнутому колі

Долженко Г. У замкнутому колі // Урядовий кур'єр . . 12 сентября 2000 (№ 165) . С. 4


Все пізнається в порівнянні. Ветерани цементної індустрії пам'ятають, якою потужною була галузь у доперебудовчі часи. Навіть якихось десять років тому Союз виробляв близько 137 млн. т цього стратегічного матеріалу на рік, займаючи перше місце в світі і Європі, і майже п'яту його частину давали 16 підприємств, розташованих в Україні. Ми повністю забезпечували ним свої потреби і ще залишалось для продажу в інші країни.



Починаючи з 1990 року обсяг виробництва цементу в нас почав падати і дійшов у 1996 році до 4,8 млн. т. Згодом спад припинився і навіть почалось нарощування темпів, але не набагато: у минулому році приріст становив 2,9 відсотка. Тобто з урахуванням спрацьованості основних фондів галузь десь тільки на чверть використовує свої потужності. Треба зауважити, що, незважаючи на економічні труднощі, всі підприємства зберегли свій технічний потенціал і здатні наростити випуск будь-якого цементу, в тому числі з використанням придатних відходів енергетики і промисловості. Про це свідчить нинішній широкий асортимент продукції ? 50 марок цементу, що поставляються на внутрішній ринок. Позитивним моментом є й те, що всі заводи повністю забезпечені вітчизняною сировиною і кар'єри розташовані в більшості випадків поруч з ними. Але, як бачимо, ці переваги не працюють на економіку підприємств. І ось чому.

Значну частку в собівартості нашого цементу (близько двох третин) становлять витрати на енергоресурси. Це обумовлено тим, що 85 відсотків його виробляється так званим мокрим способом, який на відміну від сухого, потребує удвічі більше енергоносіїв. Після їх різкого подорожчання, зокрема імпортованого природного газу, для більшості підприємств було запроваджено попередню оплату за них. А на той час значно знизились обсяги будівництва через нестачу коштів у замовників, а отже, і попит на цемент в країні, високі ціни на нього налякали покупців за її межами. Якщо у 1991 році експорт з України становив понад півтора мільйона тонн щороку, то в минулому ? в п'ять разів менше, або усього 7 відсотків від випуску. Не маючи ?живих? грошей для сплати за газ, підприємства змушені були за безцінь віддавати свою продукцію газовим трейдерам, які, в свою чергу, продавали його значно дешевше, аніж самі виробники. Такий бартер призвів до нерівної конкуренції цементників зі своєю ж продукцією, втрати ними ринків збуту, збільшення їхньої податкової заборгованості перед бюджетом.

Великі надії колективи підприємств покладали на зміну форм власності. Сьогодні всі заводи приватизовані, за винятком Харківського дослідного, контрольні пакети акцій чотирьох з них викупили іноземні компанії: французька ?Лафарж? володіє 69 відсотками акцій ВАТ ?Миколаївцемент? на Львівщині, нідерландська ?СіАрЕйч Поланд Бі-Ві?? 75,8 відсотка акцій ВАТ ?Подільський цемент?, кіпрська ?Фойл Юкрейн Інвестментс??31,8 відсотка здолбунівського ВАТ ?Волинь?, німецька ?Дікергофф? ? 90 відсотками акцій ВАТ ?Югцемент? і 76 ? ?Київцемент?. Загалом інофірмами контролюється 35 відсотків виробництва українського цементу. Добре це чи погано? За свідченням заступника голови ради концерну ?Укрцемент? Михайла Салдугея, закордонні інвестори, які мають контрольні пакети акцій на наших підприємствах, не внесли жодної копійчини в їхній розвиток шляхом впровадження енергозберігаючих технологій. Та й будемо відверті, вони не зацікавлені, аби ми зі своїм цементом виходили на європейський ринок ? у них там своєї продукції вистачає.

Як наслідок, галузь опинилась у замкнутому колі: цемент не купують, бо дорогий, та й на ринку він є, і значно дешевший завдяки зусиллям перекупників, а запровадити енерго-заощаджуючі технології немає за що. До того ж корені підрубує примусове відключення обертових печей від енергоспоживання за перевитрати добового ліміту. Тільки в червні-липні цього року такі зупинення спричинили виведення з ладу десятка печей з руйнуванням дорогої та дефіцитної вогнетривкої футеровки. Це ще більше загострило й без того важке фінансове становище підприємств. При нестачі обігових коштів майже 300 млн. грн. за бартером віддається три чверті продукції. Кредиторська заборгованість сягнула півмільярда гривень, а борги перед бюджетом ? близько 100 млн. грн, в основному з податку на додану вартість. Це не дає змоги купувати вогнетриви, замінювати обладнання, спрацьованість якого становить понад 70 відсотків. Ще якийсь час такої ?роботи?, і ми можемо втратити галузь. А що, закуповуємо ж картоплю в Польщі, цукор - в Білорусії і Росії, одяг і товари ширвжитку ? в Туреччині. Чому б не завозити й цемент? Тільки хіба це буде по-державному?

Не можна сказати, що держава не допомагає цементникам. 25 травня минулого року Указом Президента України № 566/99 підприємствам з основними фондами, введеними до 1 січня 1993 року, надані податкові пільги. Однак у змальованій вище картині їх виявилось занадто мало, аби підняти заводи на ноги. Тому керівництво концерну ?Укрцемент?, будівельних корпорацій ? основних споживачів продукції, цементних заводів звернулось до вищих в країні інстанцій з пропозиціями, які, на їхню думку, могли б поліпшити ситуацію в галузі. Зокрема, запропоновано поширити експеримент в гірничо-металургійному комплексі і на цементну промисловість, визначити нижню планку вартості цементу, ввести ліцензування на торгівлю ним, встановити держзамовлення на цемент для державних потреб тощо. В уряді їх уважно вивчили і при всій повазі до цементників як до фондостворюючої галузі дійшли висновку про неприйнятність основних положень, позаяк вони суперечать економічному курсу на створення в країні конкурентного середовища. А й справді, чому держава повинна піклуватись про прибутки іноземних компаній, які викупили контрольні пакети акцій, або колективи, котрі не в змозі дати ради приватизованим підприємствам? Є ринок, який і розставить усе по своїх місцях. Однак зрозуміло й інше: на самоплив справу пускати ніяк не можна, бо знову постає те саме запитання: чи потрібна державі цементна промисловість?

Відповідь однозначна ? так, потрібна. Серед дрібних і тимчасових податкових, ціноутворюючих та інших неузгодженостей завдання порятунку галузі є державним надзавданням. Ми не маємо права віддавати на відкуп свій ринок будь-кому тільки через дешевизну іноземного товару. За цим стоїть безробіття, збіднення бюджету і таке інше. Навпаки, потрібно зробити так, щоб і наш товар був дешевим і якісним. А для цього, може, доцільніше було б придивитись до інвесторів, які не виконують своїх зобов'язань з переозброєння підприємств, і передати акції надійнішим партнерам. А там ? подумати над тим, як допомогти заводам здійснити реконструкцію і перехід з мокрого на сухий спосіб виробництва. Розпочати можна, скажімо, з найбільш готового до цього ВАТ ?Івано-Франківськцемент?, надавши йому гарантії чи інші пільги при залученні кредиту. До речі, поки це стабільно працююче і з прибутками підприємство не підібрала під себе якась спритна інофірма. Бо

Фонд держмайна вже працює в цьому напрямку, і заступник його голови Михайло Чечетов навіть підписав лист з проханням заарештувати акції ВАТ, не маючи на це ніяких підстав: акції давно вже викупив колектив підприємства.

З метою зниження обсягу бартеру, протистояння газовим трейдерам і перекупникам цементу слід, як пропонує Мінекономіки, організувати скоординовану платіжну політику, створити спеціалізований збутовий підрозділ для глибшого вивчення кон'юнктури ринку і застосування важелів впливу на нього.

Не можна погодитись з деякими міркуваннями щодо модернізації підприємств. Мовляв, цю справу краще передати приватним інвесторам, але оскільки у нас не створено потрібного для них клімату, треба почекати, доки його принесе вітер з Атлантики. Скільки років чекати і чи принесе? Пропонується також впроваджувати науковий пошук шляхів енергозбереження. Неясно тільки, за які кошти. Ми не маємо часу чекати на зелений вітер з-за океану. Треба діяти, і негайно. Є в нас ще чимало власних можливостей зарадити галузі. Це й перегляд режиму вільної торгівлі цементом для захисту вітчизняного виробника, і списання давніх заборгованостей за природний газ, пені і штрафи, й впорядкування цін на газ, і рекомендації обладміністраціям використовувати вітчизняний цемент у державному будівництві в рахунок погашення боргів до місцевих бюджетів, і багато іншого. Для активнішого відстоювання інтересів цементників, координації їхніх дій на внутрішньому і зовнішньому ринках у структурах влади варто було б наділити більш широкими повноваженнями державний концерн ?Укрцемент?, який на сьогодні фактично перетворився на дорадчий орган. Ці, а також інші заходи дадуть можливість вже в недалекому майбутньому пожвавити виробництво і торгівлю, а отже, з'являться гроші, щоб розрахуватись з поточними боргами і розпочати широке технічне оновлення галузі. Що й намагається зробити уряд.