Соціально-економічна оцінка територіальної організації житлово-комунального господарства
Забезпечення житлом населення України: аналіз по регіонам
Строкань Т. Соціально-економічна оцінка територіальної організації житлово-комунального господарства // Економіст. 2002 . №3. C. 70-73
Соціально-економічний розвиток будь-якої країни визначається багатьма факторами, у т.ч. територіальним розвитком її регіонів. Важливе місце при цьому відводиться житлово-комунальній сфері, розвиток якої, як і всієї соціальної сфери, підпорядковується головній меті ? найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб членів суспільства. Чим вищими є темпи соціального розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби, структура життєвих благ, покликаних їх задовольняти та забезпечувати.
А це, в свою чергу, залежить від раціонального розміщення як соціальної сфери в цілому, так і такого її сегменту, як житлово-комунальне господарство, тобто від наукового обґрунтування та втілення в практику господарювання конкретних рішень щодо її просторової (територіальної) організації.
Формування житлово-комунального господарства з точки зору раціональної територіальної організації її об'єктів передбачає врахування відповідності розміщення об'єктів житлово-комунального господарства потребам населення; економію затрат праці та подолання просторового розриву між елементами виробництва житлово-комунальних послуг; забезпеченість планомірності, керованості процесів розміщення об'єктів та їх орієнтацію на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності.
Науково обґрунтованим розміщення житлово-комунального господарства може бути при дотриманні принципів:
раціонального розміщення об'єктів даного сегменту соціальної сфери, тобто такого, що передбачає врахування насамперед демографічних, соціальних та економічних передумов;
збалансованості й пропорційності, а саме: структура житлово-комунального комплексу має бути оптимальною, тобто такою, що забезпечує споживчі потреби населення у відповідних послугах;
екологічної рівноваги, тобто формування екологобезпечного типу господарювання, недопущення екологічної напруженості на території, адже житлово-комунальне господарство пов'язане зі значними відходами, що можуть забруднювати довкілля;
вирівнювання рівнів житлово-комунального обслуговування населення, що означає зближення регіонів, окремих територій як за інтегральними показниками житлово-комунального обслуговування населення, так і за окремими його елементами. Оптимальний розвиток та раціональне розміщення всіх ланок житлово-комунального господарства забезпечують матеріальні умови життя населення, сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.
Поліпшення житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення, а, отже, на демографічну ситуацію.
Аналіз сучасного стану розвитку житлово-комунального господарства свідчить, що існує суттєва відмінність у розміщенні об'єктів житлово-комунального господарства як у розрізі міста і села, так і в регіональному аспекті, а також у забезпеченні населення відповідними послугами.
Ці відмінності перш за все характерні для міської та сільської місцевості. Міський житловий фонд на 64% перевищує сільський. У містах державний суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважають і становлять дві третини, житловий фонд в особистій власності ? третину загального обсягу. У сільській місцевості ? майже протилежна картина: житловий фонд, що перебуває в особистій власності громадян, становить близько 90%, а державний ? лише 10%. Проте середня забезпеченість населення житловою площею у розрахунку на одного жителя у сільській місцевості значно вища, ніж у міській. У 2000 році ці показники відповідно становили 23,5 і 19,3 кв.м.
В регіональному аспекті кращою є забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Київської, Луганської, Дніпропетровської, Черкаської, Харківської, Донецької і Полтавської областей, де цей показник коливається в межах 20,0-22,8 кв.м. В Автономній Республіці Крим, Житомирській, Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях на одного міського жителя припадає від 19,6 до 19,9 кв.м, від 18 до 18,7 кв.м житла на одного міського жителя мають Тернопільська, Сумська, Запорізька, Чернігівська області. В цю ж групу входять і міста-регіони Київ і Севастополь. Найбільшу групу, де цей показник коливається в межах 17,1-17,9 кв.м, становлять Львівська, Закарпатська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька, Івано-Франківська, Одеська та Вінницька області. І лише у Волинській області рівень забезпечення міського жителя житлом становить 16,3 кв.м, тобто на 3 кв.м менше державного показника
Більше половини регіонів як у місті, так і на селі мають менший від середньоукраїнського показник забезпеченості житлом.
Диференціація показників рівня забезпеченості міського жителя житлом у регіональному аспекті, як свідчать дані рис. 1, становить 6,5 кв.м. У сільській місцевості цей показник значно більший. Ранжування регіонів показало, що найкраще забезпечені житлом (маємо на увазі лише загальну площу на одного жителя) сільські жителі Київської, Вінницької, Черкаської, Чернігівської, Хмельницької і Житомирської областей. Тут на одного сільського жителя припадає від 26,3 до 30,5 кв.м. Від 23,8 до 24,9 кв.м загальної площі мають селяни Запорізької, Сумської, Дніпропетровської, Полтавської і Кіровоградської областей. В межах 20,0-22,8 кв.м мають рівень забезпечення Чернівецька, Луганська, Харківська, Волинська, Тернопільська, Одеська області. Найбільшу групу становлять Херсонська, Львівська, Закарпатська, Донецька, Рівненська, Миколаївська, Івано-Франківська області, де середня забезпеченість сільського населення коливається в межах 20,8-21,6 кв.м. Найнижчі показники мають місце в Севастополі та Автономній Республіці Крим (відповідно 13,9 і 15,5 кв.м.).
Області
Джерело: Статистичний щорічник України за 2000 рік. ? К.: Техніка, 2001. ? С. 431.
Як свідчать результати наших досліджень, темпи зростання показника забезпеченості населення житлом за 90-ті роки минулого століття були більш високими у містах (табл. 1).
Таблиця 1. Темпи зростання забезпеченості населення житлом
Територія
кв.м загальної площі
2000 до 1990,%
разом
місто
село
місто
село
Україна
20,7
19,3
23,5
117
114,0
Автономна Республіка Крим
18,0
19,6
15,5
128,9
110,7
Вінницька
24,1
17,9
29,8
114,7
117,3
Волинська
19,2
16,3
22,3
111,6
113,2
Дніпропетровська
21,2
20,6
24,2
121,2
112,0
Донецька
20,2
20,1
21,3
112,9
108,7
Житомирська
22,5
19,6
26,3
123,3
118,5
Закарпатська
19,8
17,5
21,2
112,2
119,1
Запорізька
19,9
18,7
23,8
113,3
111,7
Івано-Франківська
20,0
17,8
21,6
112,7
115,5
Київська
25,9
22,8
30,5
130,3
128,1
Кіровоградська
21,9
19,9
24,9
118,4
110,7
Луганська
21,1
20,9
22,1
114,8
113,9
Львівська
18,6
17,1
21,1
115,5
117,9
Миколаївська
20,2
19,6
21,4
121,7
105,4
Одеська
19,5
17,8
22,8
117,1
107,5
Полтавська
21,9
20,0
24,7
121,2
113,8
Рівненська
19,5
17,5
21,3
115,5
111,6
Сумська
20,5
18,6
24,0
115,5
110,4
Тернопільська
20,5
18,0
22,5
118,4
115,4
Харківська
20,5
20,1
22,1
122,6
115,7
Херсонська
20,2
19,8
20,8
117,2
112,4
Хмельницька
22,0
17,7
26,8
118,0
116,5
Черкаська
23,5
20,1
27,6
117,5
116,4
Чернівецька
20,2
17,7
22,0
111,3
117,6
Чернігівська
22,2
18,7
27,2
117,6
122,0
м.Київ
18,7
18,7
_
112,0
_
м. Севастополь
17,9
18,1
13,9
-
-
Таблицю складено на основі даних: Статистичний щорічник України за 2000 рік. - К.: Техніка, 2001. - С. 430-431.
Останнім часом для характеристики життєвого рівня населення все більше використовують такий показник, як домогосподарство.
У більшості регіонів України у 2000 році більше половини домогосподарств було забезпечено житловою площею понад 13,65 кв.м на одну особу (табл. 2).
Таблиця 2. Територіальні відмінності домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу, %
Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2000 рік)
до 7,5 кв.м
7,5-13,65 кв.м
понад 13,65 кв.м
Україна, в т.ч. по областях
12,8
34,2
53,0
Автономна Республіка Крим
15,0
37,1
47,9
Вінницька
14,0
27,0
59,0
Волинська
7,4
36,7
55,9
Дніпропетровська
13,0
33,7
53,3
Донецька
11,9
32,2
55,9
Житомирська
11,8
36,7
51,5
Закарпатська
12,6
32,5
54,9
Запорізька
15,1
38,4
46,5
Івано-Франківська
11,2
35,5
53,3
Київська
10,5
35,7
53,8
Кіровоградська
7,9
30,7
61,4
Луганська
11,8
37,8
50,4
Львівська
18,2
36,2
45,6
Миколаївська
9,2
35,6
55,2
Одеська
11,3
35,2
53,5
Полтавська
12,1
31,8
56,1
Рівненська
14,6
30,5
54,9
Сумська
13,7
30,0
56,3
Тернопільська
14,2
36,9
48,9
Харківська
13,0
34,2
52,8
Херсонська
15,5
32,0
52,5
