Держава має залишитись з житлом

Олешко М. Держава має залишитись з житлом // Урядовий кур'єр . . 3 октября 2002 (№ 182) . С. 8

Україна, хоч і повільно, але впевнено і твердо рухається шляхом ринкових відносин, однак без формування житлово-комунального комплексу держави, де ринкові відносини практично відсутні, Україна ніколи не досягне рівня цивілізованих країн світу.



Щодо розв'язання цієї проблеми існує багато різних думок серед політиків, державних службовців і простих громадян. На жаль, більшість політиків повертаються до цієї теми тільки тоді, коли потрібно заробити політичний капітал. Що стосується громадян нашої держави, то в більшості своїй вони схиляються до зниження тарифів на житло і комунальні послуги, не задумуючись над тим, що очікує їхні помешкання через 5-10 років.

А ситуація з житлом на сьогодні така. Протягом останніх десятиріч, ще за роки радянської влади (звідки врешті-решт беруть початок дані проблеми) ніхто по-справжньому не підраховував фактичні витрати на утримання житла, а тому тарифи на квартплату ніколи не відповідали дійсності. Підтверджень тому достатньо: це не тільки обшарпані як ззовні, так і всередині будинки, а й випадки, коли будинки в деяких містах нашої держави просто розвалюються.

Щоб позбутися цих негараздів, вихід є лише один ?забезпечити відповідність тарифів на житлово-комунальні послуги фактичним витратам. Але перш ніж прояснити цю ситуацію, мені хотілось би, щоб громадяни нашої країни зрозуміли різницю між квартирною платою і платежами за комунальні послуги. Отже, квартирна плата ? це ті кошти, які витрачаються на утримання та обслуговування житла. А комунальні платежі ? це платежі за тепло, газ, електроенергію, холодну і гарячу воду. І тут потрібно розібратися, де потрібно підвищувати тарифи, а де знижувати. Так, наприклад, по Вінницькій області тариф на квартирну плату, затверджений облдержадміністрацією, становить 0,24 грн. з 1 м2 загальної площі. Це в будинках, де немає ліфтів, а в будинках з ліфтами ця плата становить ЗО коп. Що ж входить в тариф на квартирну плату. Це:

1) заробітна плата ?. 0,061 коп.;

2) нарахування на заробітну плату ? 0,023 коп.;

3) електроенергія ? 0,016 коп.;

4) поточний ремонт ? 0,043 коп.;

5) амортизація ? 0,002 коп.;

6) саночистка ? 0,017 коп.;

7) внутрішньобудинкове обслуговування ? 0,020 коп.;

8) рентабельність 10 відсотків ? 0,018 коп.;

9) податок на додану вартість 20 відсотків ? 0,04 коп.

А тепер давайте проаналізуємо, чи можна сьогодні на ці кошти утримувати житло. Зупинимось, зокрема, на внутрішньобудинкових мережах, які, до, речі, на сьогодні приблизно у 80 відсотках житлових будинків в Україні потребують капітального ремонту. Згідно з тарифом, на їхнє обслуговування та ремонт виділяється щомісяця 2 коп. на 1 м2 загальної площі. Скажіть, чи можна за такі кошти обслуговувати та ремонтувати будинкові мережі при сьогоднішніх цінах на матеріали, тим більше якщо вік будинку понад 20-30 років? А тепер порахуємо. Так, наприклад, якщо п'ятиповерховий будинок має 2752 м2 загальної площі, то на обслуговування внутрішньобудинкових мереж виділяється згідно з тарифом 54 грн. на місяць. Хто дасть пораду, як за 54 гривні можна обслуговувати та ремонтувати в ньому внутрішньобудинкові мережі, тим більше, що до 40 відсотків громадян України не сплачують квартирну плату, а державний бюджет своєчасно не відшкодовує субсидії та інші платежі, передбачені законом?!

Далі. Тарифом на квартирну плату передбачено 1,6 коп. за 1 м2 загальної площі за подану електроенергію для освітлення місць загального користування (під'їзди, підвали будинків, освітлення над вхідними дверима). Викликає неймовірний подив, чому кількість поданої електроенергії для освітлення місць загального користування вимірюється не показниками лічильників, які мають стояти в під'їздах кожного будинку, а метрами квадратними загальної площі житла мешканців. Хіба Держбуду України, який розробляв методику розрахунків за освітлення місць загального користування, не було відомо, що це приведе до величезних збитків по всій державі.

Річ у тім, що показники лічильників фіксують кількість поданої електроенергії в місця загального користування в середньому в три рази більше, ніж за неї платить населення із розрахунку на квартирну плату. При такому підході до вирішення справи наші громадяни ніколи не зрозуміють цінової вартості електроенергії, і тому не випадково в наших будинках цілодобово горить світло в під'їздах, незаконно влаштованих тамбурах та підвалах.

Виникає питання: хто за таку безгосподарність має платити та відповідати? Як правило, на сьогодні "крайніми залишаються ЖЕКи, або інші обслуговуючі житло організації. Але де візьмуть кошти ЖЕКи для покриття збитків, які виникли не з їхньої вини, якщо за різницю між показниками лічильників та тарифами на квартирну плату на їх рахунки кошти ніколи не надходили?!

Вважаю, що передусім це питання повинні порушити виробники електроенергії. Але вони чомусь до цих пір мовчать, хоч я особисто це питання порушував неодноразово. І переконаний в тому, що за отриманий товар повинен платити той, хто його використовує. Це вже давно зрозумів весь світ. Вся ця ситуація в житлово-комунальному господарстві, крім всіх інших причин, викликана ще і недосконалістю нормативної бази. Так, 17 жовтня 1996 року Держбуд України наказом № 87 затверджує ?Положення про порядок відшкодування власникам житла витрат на технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання житлового фонду і збирання платежів з населення?, яке передбачає порядок здійснення технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж. Зокрема у п.2, п.З цього Положення сказано: ?Технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання здійснюється на підставі договорів, які укладаються між житлово-ексллуатаційними організаціями та виробниками послуг із зазначенням його виконавця. У разі здійснення обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання житлово-експлуатаційними організаціями відповідні витрати відшкодовуються виробниками послуг?. А 3.09.1999 р. Держбуд видає наказ № 214 про порядок визначення нормативних витрат житлово-експлуатаційних організацій, пов'язаних з утриманням будинків і прибудинкових територій, в якому вже вказано, що витрати на утримання внутрішньобудинкових мереж входять до складу квартирної плати. Таке протиріччя призвело до того, що влада на місцях не може чітко визначатись в прийнятті рішень щодо технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж житлового фонду. А комунальні підприємства, використовуючи такі протиріччя в нормативній базі та своє монопольне становище, нав'язують житлово-експлуатаційним організаціям такі умови договорів з цього питання, які приводять до знищення внутрішньобудинкових мереж, а відповідно до руйнування всього житлового фонду.

До сьогодні не прийнятий також Житловий кодекс. Це не дає можливості вирішити питання своєчасності погашення населенням заборгованості з комунальних платежів та забезпечення належного ставлення мешканців до свого житла.

Але наше житло руйнується не тільки від нестачі коштів, а й через низьку свідомість певної категорії населення, які в повному розумінні цього слова розкрадають і безкарно нищать житловий фонд. Водночас житловий фонд ? це обличчя держави. Утримувати його на належному рівні ? завдання кожного з нас, і нести відповідальність за стан житла повинні не тільки обслуговуючі його організації, а й мешканці, які в ньому проживають.

Крім того, мене дивує чому сьогодні ЖЕКи, як структурні підрозділи міськвиконкомів, обслуговують приватизовані квартири. В якій, країні ви бачили, щоб на утримання приватного житла виділялись державні кошти. Або щоб були приватизовані квартири, а підвали, під'їзди, дахи залишались не приватизованими.

На мій погляд, провідником ринкових відносин в житлово-комунальній сфері мають стати підприємства недержавної форми власності, як це практикується в усьому цивілізованому світі, які на договірній основі і обслуговуватимуть приватне житло. Це і дасть можливість формувати реальний тариф. Інша справа, що економічний стан держави та платоспроможність населення мають постійно зростати, а заробітна плата і пенсії бути такими, які забезпечували б можливість безболісно оплачувати вартість житлово-комунальних послуг, виходячи з їх фактичної собівартості.