Роль проектування в інвестиційному поцесі

Федоренко В. Денисенко М. Роль проектування в інвестиційному поцесі . Будмайстер 2003 №1/2 C. 30-31


Тривала практика аналізу проектно-кошторисної документації експертно-контрольними установами свідчить, що поліпшення проектних рішень сприяє підвищенню організаційно-технічного рівня будівельного виробництва, скороченню термінів, зниженню вартості будівництва й підвищенню на цій основі ефективності асигнованих коштів.

В оцінці впливу проектно-кошторисної справи на тривалість інвестиційного процесу істотним є визначення поняття, що ж є кінцевою продукцією проектувальників: розроблений проект чи підсумковий результат, отриманий при реалізації' проекту.

Відповідно до вимог нормативних актів останніх років про склад і порядок розробки проектно-кошторисної документації на будівництво, зокрема, Державних будівельних норм (ДБН) А.2.2-3-97, проектні організації мають забезпечувати:

- реалізацію досягнень науки, техніки і передового вітчизняного й закордонного досвіду для того, щоб побудовані чи реконструйовані підприємства під час введення їх у дію були технічно передовими і забезпечували випуск продукції високої якості відповідно до науково обгрунтованих нормативів по витратах праці, сировини, матеріалів і паливно-енергетичних ресурсів;

- високу ефективність капітальних вкладень й інші технічні, містобудівні та екологічні показники.

Період реалізації інвестиційних програм поки що досить тривалий, що в ринкових умовах господарювання значно ускладнює основне завдання проектувальників.

Найчастіше в галузі техніки й будівництва зустрічається термін В«проектВ», до складу якого входять креслення споруди, машини, схеми технологічних процесів тощо.

У капітальному будівництві широко використовується поняття В«проектно-кошторисна документаціяВ», порядок якої визначається ДБН А.2.2-3-97 В«Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництваВ». З 1980 р. нормативними документами з планування було встановлено поняття В«проектна продукціяВ», до якої відносяться усі види робіт, виконані проектними організаціями з усіх джерел фінансування, тобто усі види проектних робіт та інженерних послуг, включені в тематичний план проектної організації й затверджені у встановленому порядку.

Отже, до проектної продукції належать авторський нагляд, комплектація будівництв устаткуванням силами проектних організацій, виконання функцій головних і територіальних проектних організацій, генеральної проектної організації (починаючи з 1987 p.), а відтак, і участь (надання інженерних послуг) у пусконалагоджувальних роботах, в освоєнні проектних показників побудованих об'єктів. Тобто поняття В«проектна продукціяВ» має комплексний і складний характер.

Багатоцільову діяльність проектних організацій в інвестиційному процесі показано на рисунку, що наводиться нижче.

До традиційних відносяться етапи діяльності проектних організацій: III, 111-1, ІІІ-2, III-3, ПІ-5. Етап ПІ-4: замовлення обладнання, виробів і матеріалів - відносно новий у діяльності проектних організацій, властивий генеральним проектувальникам. Участь проектних організацій в етапах IV, V, VI залишається в багатьох випадках факультативною, особливо в етапах V і VI.

Під час аналізу реальних функцій, виконуваних генеральними проектувальниками, визначилися невідповідності між функціями й завданнями, з одного боку, і планово-економічною та фінансовою діяльністю - з іншого.

Так, частина робіт передпроектного, проектного і післяпроектного періоду, обумовлених у діючих нормативних документах, і, насамперед, у ДБН А.2.2-3-97, а також у загальній частині В«Збірника цін на проектно-вишукувальні роботиВ», не відображені в методичних вказівках з планування проектно-вишукувальних робіт, тому дуже спірним є їхнє виконання та фінансування в системі капітального будівництва.

Аналіз показує, що у зв'язку із сформованими структурами проектних організацій, методами планування, фінансування й непогодженості нормативних актів участі проектних організацій у капітальному будівництві проектне виробництво як підгалузь будівництва випускає різновигідну продукцію. При цьому до числа невигідної для проектувальників продукції відносяться роботи зі складання техніко-економічних обгрунтувань інвестицій, здійснення генерального проектування, комплектації будов устаткуванням, авторського нагляду, надання технічної допомоги будівельно-монтажним організаціям, участь у пусконалагоджувальних роботах і освоєнні проектних потужностей. Різновигідність негативно впливає як на якість, ритм будівельного виробництва й освоєння виробничих потужностей, так і загалом на ефективність інвестицій.

Проектно-вишукувальні організації можна розділити на два основні типи:

- проектні (вишукувальні) організації, що здійснюють виробничо-господарську діяльність з виконання проектних, вишукувальних, нормативних та інших робіт, необхідних для забезпечення капітального будівництва і впровадження в дію виробничих потужностей і основних фондів;

- конструкторські, проектно-конструкторські й технологічні організації, що працюють над створенням економічних, прогресивних виробів і технологічних процесів та якомога швидшим освоєнням їх в економіці, тобто, ті, що розробляють документацію, необхідну при створенні проектів для капітального будівництва.

Проектні організації першого типу, у свою чергу, поділяються на: головні, генеральні, галузеві, спеціалізовані на тих чи інших видах робіт, територіальні, зональні.

Процес проектування - це взаємозалежні етапи діяльності фахівців у виробничо-творчому процесі створення проектів, обумовленому періодом часу і прогнозованими показниками кінцевого ланцюга інвестицій, тобто комплекс етапів робіт в інвестиційному процесі.

Удосконалення організації проектно-кошторисної справи і проектування ускладнюється дією протилежно спрямованих факторів: з одного боку, економічною необхідністю і закономірністю скорочення термінів розробки проектів, підвищення їхньої якості і на цій основі забезпечення скорочення загальної тривалості інвестиційного процесу, тобто його інтенсифікації, з іншого - безупинно зростаючою трудомісткістю проектування (з тенденцією до збільшення тривалості) завдяки:

- ускладненню технологічних процесів, впливу на об'єкти проектування соціально-екологічних факторів (і навпаки);

- обов'язковості варіантних розробок технічних і техніко-економічних рішень;

- додаткових спеціальних проектних розробок, обумовлених вимогами індустріалізації будівельних і монтажних робіт, спрямованих на скорочення тривалості будівельного циклу й підвищення якості робіт.

Тому залишається актуальним пошук нестандартних шляхів і рішень оптимізації інвестиційного процесу через проектування.

Затримка в розвитку проектування як системи інвестиційного процесу призвела до того, що цей цикл став малодинамічним і лімітує загальну тривалість інвестиційного процесу мінімум тричі: у початковий період - власною тривалістю циклу, у наступних - рівнем рішень, закладених у проект, і в заключному - рівнем інженерних послуг.

Проектно-кошторисна справа при інтегрованому підході розглядається як система впливу проектування на процес відтворення основних фондів, що має характерні параметри й залежності, необхідні для визначення, регулювання й одержання кінцевого результату, розрахованого на початку інвестиційного циклу.

Рівень проектування будівництва, в основному, визначається правильністю технологічних і будівельних проектних рішень, обґрунтованістю розміщення підприємств у місцях найбільшого споживання їхньої продукції й наявністю близько розташованих сировинних, енергетичних і трудових ресурсів. А в кінцевому рахунку - відповідністю потужностей цих підприємств потребам економіки держави. На даному етапі розвитку України особливе значення має технічне переозброєння й реконструкція діючих підприємств. Проведення цих заходів, як правило, не вимагає додаткового залучення трудових ресурсів, що, відтак, знижує потребу значного розростання існуючих міст і розвитку супутньої інфраструктури. Знижується потреба в істотному розгортанні підприємств будівельної індустрії, транспортних зв'язків та об'єктів культурно-побутового призначення.

Однак у процесі будівництва в 1980-ті роки і на початку 1990-х в Україні неодноразово мали місце випадки, коли при розробці проектно-кошторисної документації на реконструкцію чи розширення підприємств видавалися вихідні дані із заниженням показників роботи підприємств. Таким чином штучно створювалися резерви виробничих потужностей, що не мобілізувало підприємства на повне їх використання.

За вихідні дані при проектуванні реконструкції'чи розширення підприємств бралися показники, досягнуті на початок проектування, а не заплановані з урахуванням проведених організаційно-технічних заходів на період закінчення реконструкції чи розширення. Це не давало змоги досить повно враховувати виробничі потужності й планувати більш високі показники їхньої роботи, аз ними - підвищення ефективності капітальних вкладень.

При накопиченому величезному досвіді будівництва найрізноманітніших підприємств і споруд не були створені умови для узагальнення й аналізу норм проектування і ціноутворення, на підставі яких можна було розробити укрупнені нормативи окремих капітальних витрат, за якими можна було б точніше визначити вартість будівництва.

Без наявності хорошої порівняльної бази не можна дати кваліфіковану оцінку доцільності нового будівництва, реконструкції чи розширення діючих підприємств. У період інтенсивного розвитку електронно-обчислювальної техніки можливості створення нормативної та фактичної бази техніко-економічних показників значно збільшуються.

Така інформація дозволяла б експертно-контролюючим органам використовувати дані проектних інститутів, міністерств та інших організацій для створення картотеки ТЕП. Застосовуючи таку картотеку при аналізі планів і титульних списків, перевірці якості проектно-кошторисної документації й вивченні техніко-економічних показників будов, можна було б зіставляти показники даного будівництва з відповідними аналогами й реально визначати його економічну ефективність. Це давало б можливість також вчасно вносити пропозиції щодо удосконалення проектних рішень.

Маючи нормативну базу, проектні інститути були б зобов'язані, насамперед, суворо її дотримуватись, глибоко аналізувати техніко-економічні показники кожного проекту і представляти його на затвердження тільки після ретельної перевірки і всебічного економічного обґрунтування прийнятих рішень. У недостатній мірі практикувалося варіантне й конкурсне проектування, що не давало змоги відібрати на конкурсних засадах кращі проекти й окремі рішення, рекомендуючи їх як аналоги.

Обґрунтовуючи нове будівництво, проектні інститути в пояснювальній записці не завжди зіставляли ТЕП нового будівництва, реконструкції і не доводили доцільність обраного варіанту капітальних вкладень, виходячи з необхідності зниження фондоємності та матеріалоємності продукції й поліпшення інших показників.

Проектні матеріали не містили всіх необхідних обґрунтувань прийнятих рішень. У них не завжди обґрунтовувались норми технологічного й будівельного проектування, на підставі яких розроблена відповідна частина проекту. Такий порядок не сприяв підвищенню відповідальності безпосередніх виконавців, ускладнював контрольні функції головних інженерів проектів, а також не дозволяв контрольно-експерним органам якісніше перевіряти ефективність прийнятих проектних рішень.

Включенню в план будівництва об'єкта не завжди передувало обгрунтування можливості його проектування на основі генеральних планів забудови міст, а саме проектування не базувалося на досягненнях науки та техніки з урахуванням скорочення термінів окупності для об'єктів виробничого призначення, торгівлі, транспорту й побуту. Відступ від названих умов, як правило, призводив до зростання вартості будівництва, подовження інвестиційного циклу й зниження ефективності вкладених коштів.

Замовниками разом із проектними інститутами не завжди здійснювалася повсюдна інвентаризація і якісна оцінка раніше розроблених проектів, не намічалися шляхи їхнього подальшого використання. При цьому для можливості здійснення дієвого контролю за ефективним використанням раніше розроблених проектів не була введена статистична звітність замовників проектно-вишукувальних робіт, де